Дрейк

Тепер я тренувався в рази більше. І справа тут не лише в тому, що ми тепер один ковен і маємо захищати одне одного. Це ще й чудова можливість хоча б на мить відволіктися від своїх думок. А в них зараз була лише одна особлива людина. Та, що не йде з моєї голови з часу нашої найпершої розмови.                                                                                                                                                       

Ася чимось мене справді приваблювала. Її погляд, дитяча наївність та характер. Вона так відрізняється від усіх дівчат, до яких я звик. Італійки зовсім не схожі на українок. Я мав кілька раз стосунки, які абсолютно нічим не закінчувалися. Можливо це мені самому не було потрібно. Я ж ніколи по-справжньому не кохав. Але і зараз це проста цікавість, ні щось більше. Принаймні я сподівався.                                                                                                                                                 

- Ти тут живеш, чи що? 

Обернувшись, я побачив Кіміко. Вона була студенткою факультету природної магії. А ще ми тепер були в одному клані. Однак з цією дівчиною ми взагалі не спілкувалися. Так, вона була дуже гарною. Саме з такими раніше я проводив дуже багато часу. Висока, струнка, з темним волоссям та розкосими очима. Прекрасна представниця східного народу. От тільки мене приваблювала зовсім інша.                                                                                                                                                                

- Тут думається краще, - відповів я. - А от що ти тут забула? Мені здавалося, що ви не маєте вчитися захищати себе.                                                                                                                            

- Я хочу чисто для себе повчитися, не люблю буду безпорадною, - потиснула плечима вона. - До того ж я не мріяла вчитися на цьому факультеті.                                                                                 

- Тоді чому ж так  сталося? - я обернувся до неї. 

Кіміко була дуже сумною, проте я навіть не знав, що зараз сказати. Дівчина точно не збиралася відповідати. Це було її власною історією, яку, напевно, так просто не розповіси хлопцю, якого майже не знаєш. Ну що ж, я і не наполягаю. Якщо вона вирішила тренуватися, то зупиняти я її точно не збираюся.                                                                                                                                                          

- Так, а де тебе так навчили битися? - запитала вона. 

- Мій батько був одним з найкращих студентів, - пояснив я. - Та й в Італії є дуже хороші школи, які готують майбутніх учнів бойового факультету.                                                                                       

- Ніколи б не подумала, що ти італієць, - щиро сказала вона. 

- На половину, - продовжив я. - Це моя особливість. 

Кіміко більше нічого не сказала. Здається, вона думала про щось своє. Напевно про те питання, яке я їй поставив. Проте хто я такий, аби лізти в чиюсь душу. Особливо тоді, коли й сам не можу розібратися у власній...