Глава 6

Якось дуже швидко пролетів перший тиждень навчання. В нас з'явилися нові викладачі, серед яких була Анна. Однак жінка навіть не показувала того, що ми родичі. Ну звичайно, навіть не варто розраховувати на особливе ставлення. Та я все ж старалась вчитися та запам'ятовувати все, що мені розповідати. Колись це може врятувати мені життя. І я могла би навіть забути про те, що маю стати лідером ковену, проте мені постійно про це нагадували. Ще й ці тренування, в яких ми не робили значних успіхів.                                                                                                                                                   

Але сьогодні в нас був невеличкий вихідний. І я справді сподівалася виспатися. Однак не вийшло. Мені здалося, що я тільки нарешті заснула. Хтось потрусив мене за плече і різко прокинулась, сівши на ліжку. Це була Еліна. Вона показала мені знаком мовчати. Вбити хоче, чи що? Та ні, тут я можу бути спокійною.                                                                                                                                                          

- Вдягайся, я чекаю на тебе в коридорі, - сказала вона.                                                                               

- Навіщо? - не зрозуміла я.                                                                                                                               

- Ти маєш дещо побачити, - продовжила Еліна. - Не задавай зайвих питань, я не часто хочу зробити щось хороше для тебе.                                                                                                                                     

Дівчина пройшло вийшла з кімнати, а я вирішила все ж поскоріше зібратися. Можливо це буде щось корисне. Хоча Еліна би ніколи просто так не стала мені допомагати. Щось тут точно не так. Але єдиний спосіб все дізнатися, це послідувати за нею. Тому я швидко вдяглася та попрямувала на коридор. Еліна так само мовчки показала знаком слідувати за нею. Ми йшли коридорами, пробираючись кудись далі. Я ще ніколи не була в цій частині. Ми підійшли до якогось тупіку, де була лише суцільна стіна. Так, і що тепер?                                                                                                                                                  

- Двері відкриються лише ковенним відьмам. Ті, в кого є це, - дівчина вказала на свою мітку на руці. - Тільки тоді ти побачиш.                                                                                                                                     

- І що мені робити? - запитала я.                                                                                                                       

- Повтори за мною, - відповіла Еліна.                                                                                                             

І дівчина просто пройшла крізь стіну. Чудово просто, я маю зробити так само? Я дуже часто дивилася фільми про магію і там бувало, що люди застрягали в стіні. Та все ж я маю побачити те, що там в середині. Тому я зібралася з силами та пройшла за нею.                                                                           

Ми опинилися у величезній залі, що виглядала покинутою. Тут були якісь двері, проте щось мені підказувало, що крізь них давно не проходили. По середині зали стояла статуя, від якої було видно тільки рештки.                                                                                                                                                    

- Де ми? - запитала я.                                                                                                                                        

- Ти ж знаєш, що колись був факультет для ковенних відьом? - я кивнула. - Ось саме тут він і знаходився. Усі класи залишилися в задовільному стані. І саме тут наша магія може проявитися на повну.                                                                                                                                                                   

- Що тут взагалі відбулося? - запитала я.                                                                                                       

- Ковенні відьми зникли, і це крило було покинутим. Через те, що сюди могли увійти лише ті, хто мають мітку. Тому тут ніхто й нічого не чіпав. Але ми можемо тут тренуватися, - пояснила Еліна. - Ти ж в нас лідера, тому я хотіла показати тобі першою.                                                                                                   

Я бачила, що хоча я й не дуже подобаюся Еліні, та вона справді змирилася з тим, що з часом доведеться мене слухати. І можливо я помилялася на її рахунок...