Паша

Досі не вірилося, що ми і справді маємо стати представниками ковену Асі. Я ніколи не відчував чогось особливого в собі. Однак ця сила вибрала мене. І якось дивно, що ми всі виявилися знайомі між собою, і навіть дружили. Але я не дуже хотів розбиратися зараз з цим, адже в мене були більш важливі справи. Та й відповіді ми колись отримаємо.                                                                                                                   

Мої сусіди вже спали, тому я вислизнув з кімнати. Хоча я завжди міг би сказати, що прямую на тренування. Але Пітер би міг піти зі мною, а я сьогодні хотів точно не цього. Блукаючи по пустим коридорам, я нарешті знайшов заповітні двері. Це була невеличка комірчина, що закривалася з середини на ключ. Якраз саме те, що потрібно.                                                                                           

Тихо відчинивши двері, мене одразу ж притягнули до себе, і я почув, як закрився замок. За мить теплі губи притиснулися до моїх, і я потонув в цих відчуттях. Так, я дуже сумував за нею, адже ми не бачилися кілька місяців. Насправді все почалося якось не очікувано, і ми не хотіли розповідати іншим. Можливо просто десь в глибині душі я не був впевнений, що це надовго. Але хто знає, можливо це доля.                                                                                                                                                                  

- Я скучила, - посміхнулась вона. - Без тебе канікули тягнулися дуже довго. 

Хоча наші стосунки тривали лише останній місяць навчання, цього разу я вирішив насолодитися ними на повну.                                                                                                                                                                

- Я теж скучив, Кімі.