Глава 5

Під керівництвом Анни ми почали тренувати нашу магію. Спочатку вдавалося не дуже добре, адже ця сила була занадто могутньою для нас. Навіть довелося накладати спеціальне заклинання, яке стримувала цей дар. Згодом стали виходити якісь прості заклинання, однак це було лише початком. З часом Анна повідомила, що мені потрібно буде додатково тренуватися окремо від інших, аби розвинути в собі лідерські якості.                                                                                                                    

Занадто просто про це сказати, але я ще досі сумнівалася в своїх силах. Не думаю, що зможу повести за собою інших. На цю роль би краще підійшла Еліна чи Пашка, але точно не я. Однак я йшла на наш перший урок, адже пообіцяла бути там.                                                                                                        

- МурррАська, не хвилюйся, - Васька мирно сидів на моїх руках. - В тебе обов'язково все вийде і ти зможеш повести за собою ковен.                                                                                                                     

- Щось я дуже сумніваюся в цьому, - чесно зізналася я.                                                                                 

- Ти не можеш відмовитися від цього, адже було обрррано саме тебе, - спокійно продовжив кіт. - Ти пррросто в себе зовсім не віррриш.                                                                                                                

І я це прекрасно розуміла. З одного боку я би мала радіти, що мені дісталася така сила. Але як людина, що лише рік знає про свою магію, може стати справжнім лідером? Я в цьому дуже сильно сумнівалася. Саме в таких думках я підійшла до кабінету Анни. Вона наполягала, що ми маємо бути саме тут. Ну що ж, нехай так, можливо буде навіть краще.                                                                           

Обережно постукавши, я увійшла в середину. Жінка сиділа за своїм столом, уважно щось переглядаючи. Піднявши погляд на мене, Анна посміхнулася.                                                                 

- Ася, я рада, що ти таки прийшла, - відповіла вона.                                                                                     

- А в неї не було іншого виборрру, - сказав замість мене кіт.                                                                         

Я присіла на стільчик, очікуючи, що робити далі. Насправді останнім часом я почувала себе спокійніше поруч з Анною, адже ця жінка була моєю бабусею. Справжніх родинних стосунків між нами поки що немає, але на це потрібен час. Вася з якимось сумом дивився на неї, і Анна це зрозуміла. Вона ніби щось намагалася розгледіти в ньому. Цікаво виходить.                                                                                 

- Ася, ти маєш усвідомлювати, що тепер ти відповідаєш не лише за себе, а й за інших представників твого ковену. Маю визнати, це дуже важко, - видихнула Анна. - Не знаю чи одразу вони тебе приймуть, але ти маєш стати справжнім лідером, який готовий на все заради свого ковену. Якщо чесно, я шкодую, що ви з Пашею отримали цю силу.                                                                                                                 

- Чому? - не зрозуміла я.                                                                                                                                 

- Це занадто небезпечно. Тепер вам доведеться часто ризикувати своїм життям. А особливо тобі, - я бачила сльози в очах жінки. - Я втратила сина, не хочу втратити й вас.                                                       

Я відчула, як моє серце стиснулося і я сама мало не розплакалася. Навіть не хочу уявляти, що пережила ця жінка. Вона втратила єдину дитину, а потім стільки років не бачила онуків. Навіть Вася підібрався ближче до Анни, ніби підтримуючи її. Жінка посміхнулася та почухала його. А я ж намагалася стримати себе.                                                                                                                            

- Саме тому я маю вас навчити захищати себе та інших, - врешті посміхнулася Анна.                             

- А що, якщо я не хочу цього? - тихо запитала я. - Коли ковену буде загрожувати небезпека, я ж можу просто втекти.                                                                                                                                                     

- Не зможеш, - продовжила жінка. - Твоя магія кликатиме назад. І якщо ти не підкоришся, то просто в один день втратиш здоровий глузд. Повір, якби був спосіб цього всього уникнути, ми би обов'язково ним скористалися. Проте це не можливо. Тому доведеться змиритися, - Анна дістала якусь книгу та протягнула її мені. - Ось, тобі краще прочитати це. Там багато корисної інформації про ковени, - посміхнулася вона. - А тепер ми будемо розвивати твої здібності.                                                                

Я мало в голос не простогнала. Не так я собі уявляла навчання в школі магії...                                        

Зовсім не так...