Глава 4

Еліна підійшла ближче, простягнувши руку вперед, і я помітила знайомий знак — така ж сама мітка красувалася й на її шкірі. Її символ світився приглушеним сяйвом, від чого складалося враження, що сама шкіра ніби випромінює тепло.

Мітка була такою ж, як і в мене: переплетення ліній, що нагадували руни стародавніх відьом, — ті, які ми бачили лише в книгах з архіву. Тепер сумнівів не лишалося: вона теж частина мого ковену.

Чесно кажучи, я й не знала, як ставитися до цього. З одного боку, добре, що вона сильна відьма, одна з найкращих на бойовому факультеті. Про її перемоги на турнірах досі ходили легенди: казали, що жодна дуель не тривала довше хвилини, бо вона діяла швидко, різко, і ворог не встигав навіть вимовити заклинання.

Та з іншого — мені доведеться відповідати за неї, за всіх нас. І це було страшніше, ніж будь-який ворог. Бо я… я ж зовсім не готова бути чиїмось лідером. Я завжди відчувала себе радше спостерігачем, ніж тією, хто веде інших за собою.

— У Ліли така ж сама, — спокійно додала Еліна, уважно вдивляючись мені в очі, наче перевіряючи, чи готова я прийняти цей факт. Її голос прозвучав твердо, навіть різкувато, і в ньому відчувалося щось схоже на виклик.

— А ще в Паші, — тихо відповіла я. Слова прозвучали сухо, але всередині мене все стискалося. — Це означає, що ми всі ковенні відьми… чи, може, відьмаки. Наскільки я зрозуміла, мітка з’являється тільки у тих, хто має увійти в одне коло.

Еліна склала руки на грудях, її усмішка видалася мені дещо глузливою, хоча в куточках очей ховалося щось серйозніше. Вона явно хотіла зовсім іншого.

— А нашим лідером будеш ти? – запитала дівчина. – Ну що ж, прекрасно. Тоді ми точно в надійних руках.

Її слова пройшли крізь мене, мов холодний вітер. Вони звучали наче жарт, але в кожному складі відчувалася іронія, змішана з недовірою. Я вже відкрила рота, щоб заперечити, але Кіміко перебила.

— Еліно, досить, - різко сказала вона.

У її голосі бриніло роздратування, проте водночас я відчула і підтримку. Вона ніби намагалася не дати Еліні натиснути на мої найслабші місця. Кіміко завжди вміла зупиняти суперечки ще до того, як вони спалахнуть. Але ж Еліна мала рацію! Я не знала, що робити й куди нас поведе ця сила.

Анна попередила, що сьогодні ми всі зберемося разом у малій тренувальній залі. Там мали з’явитися інші студенти з міткою, і настав час нам познайомитися. І саме тоді мало пролунати пояснення, яких ми всі так чекали.

У тренувальній залі пахло свіжим каменем і магією — хтось недавно користувався тут закляттями. Повітря було густим, ніби насиченим енергією, що ще не встигла розсіятися. Простора кімната з високою стелею, вкритою старими рунами, нагадувала храм, а не клас. На кам’яних стінах сяяли символи, що інколи спалахували короткими іскрами. Ми з Кімі та Еліною сиділи разом, але мовчали. Кожна була заглиблена у власні думки.

Двері скрипнули, і до нас приєдналася Ліла. Вона виглядала так, ніби ось-ось розплачеться: очі повні тривоги, рухи невпевнені, плечі стиснуті. Вона сіла поряд, згорнувшись у клубочок, і намагалася не зустрічатися з нами поглядом. Її руки тремтіли, коли вона поправляла волосся, і я мимоволі пригадала, як не раз бачила, що вона боялася навіть найпростіших боїв. Я розуміла її страх. Я й сама його відчувала. Адже ми досі не знали, хто решта ковенних відьом.

За кілька хвилин до зали увійшов Пашка. Його постать одразу ж додала мені трохи впевненості, хоч би я й не хотіла цього визнавати. Але він був не один — з ним ішли Пітер, Спайк, Макс, Вано та Георгі. Я завмерла. Це означало, що мітка з’явилася не лише у дівчат. Більшість із них я й так добре знала — ми вчилися разом, тренувалися, сперечалися, інколи сварилися, але все одно залишалися частиною однієї спільноти. І тепер виходило, що всі вони теж у моєму ковені?

Це виглядало якось занадто «зручно», ніби хтось зверху спеціально підібрав тих, з ким я вже мала справу. Чи це збіг, чи все було вирішено ще до того, як ми дізналися про існування ковену?

— Дивись, у кого ще з’явилася мітка, — усміхнувся брат, глянувши на Еліну. Його голос звучав жартівливо, але очі світилися серйозністю. — Значить, нас зараз десятеро. Якщо рахувати правильно, то твій ковен має складатися з дванадцяти відьом.

Я ковтнула слину. Дванадцять. Повний ковен. А це означало неабияку силу. Таку силу боялися навіть старі хроніки. Якийсь страх підіймався в мені.

— Але хто інші двоє? — мимоволі зірвалося з моїх уст.

Та саме в ту мить двері відчинилися знову, і в приміщення зайшли двоє хлопців. Ось одразу і була відповідь на мої питання. Але я була неабияк здивована.

— На нас чекали? — з усмішкою промовив Дрейк.

Він навіть не намагався приховати мітку на руці. Вона світилася чітко, немов випромінюючи власне світло, і від того його образ здавався ще більш впевненим і викличним. Поруч із ним ішов Артур — його одногрупник.

Про цього хлопця я знала небагато. Він завжди тримався осторонь, не втягувався у гучні компанії, рідко висловлював свою думку. Його темне волосся спадало на лоба, сірі очі дивилися насторожено, ніби він бачив більше, ніж показував. Він був невисоким, але міцно збитим, видно, що тіло натреноване. Ну ось, тепер серед усіх він єдиний, кого я майже не знала. І саме це трішки лякало.

— Всім привіт, — тихо сказав Артур, ковзнувши поглядом по колу. Його голос був спокійний, але в ньому чулося приховане напруження. — І коли нам усе пояснять?

Його слова зависли в повітрі, й у цю ж мить перед нами спалахнуло світло. Простір ніби розсунувся, й у центрі кімнати з’явилася Анна. А вона вміє ефектно проявляти себе.

— Прямо зараз, — її голос лунав спокійно, але владно. — Сідайте, і я вам розповім.

Ми всілися на лавах навпроти неї. У кімнаті запанувала тиша. Лише тріск магічних символів на стінах нагадував, що ми все ще у Школі. Кожен із нас чекав відповідей, але Анна не поспішала. Вона спершу вдихнула, ніби перевіряючи, чи готові ми слухати.

— Ви всі знаєте, що в кінці минулого навчального року Ася проявила свою силу, рятуючи Школу. І тоді ми зрозуміли: вона ковенна відьма. А отже, створення ковену було лише питанням часу, — її погляд ковзнув по мені. Мені стало ніяково від цієї уваги. — Нещодавно у кожного з вас з’явилася мітка. Ви дванадцятеро. А це означає, що ковен буде повним і дуже сильним.