Глава 2

Анна залишилася в нас на деякий час. Тим паче зовсім скоре вже почнеться навчання, а це мій другий рік в Школі Відьом. Тепер я не буду першокурсницею, та й на мене чекають друзі. Хто би міг подумати, що все здатне настільки змінитися. Але я рада, що навчаюся саме тут, а не в медичному університеті. Там би мені точно не сподобалося. Я завжди відчувала себе не на своєму місці серед простих людей. І тепер розумію чому.                                                                                                                                            

Мені зараз і справді подобалося бути поруч зі своєю родиною. Анна дуже багато розповідала про тата та його пригоди в дитинстві. Він був досить не слухняним, і вічно доводив матір до сказу. Проте вона обожнювала єдиного сина, а тому все йому пробачала. Коли ж він виріс, то став більш серйозним. Мама не втрималася від коментаря про її сподівання, що зі мною буде так само. Однак я така, яка є і змінюватися навряд чи збираюся.                                                                                                                  

- Знаєш, Ася дуже здібна учениця, а Павло взагалі гордість нашої школи. Ти можеш пишатися своїми дітьми, - посміхнулася Анна, коли ми пили чай на ганку. - От тільки не завадило би більше практики й влітку. До того ж в Асі досить сильна магія.                                                                                                    

- Ви сказали, що я ковенна відьма, - сказала я. - Що мені тепер з цим робити?                                          

- Потрібно чекати, - просто відповіла мама, чого я точно не очікувала. - Не дивись так на мене, я ж теж відьма та вчилася в Школі. Нам розповідали про таких як ти.                                                                        

Я хотіла ще щось сказати, однак в той же момент Пашка, який не приймав участь в розмові, різко впав на коліна. Він тримав свою руку, і склалося враження, що в нього щось страшенно болить. Ми в ту ж мить підлетіли до хлопця. Він дивився на нас так, ніби не впізнавав.                                                          

- Паша, що таке? - запитала я.                                                                                                                       

- Рука... - відповів він. - Вона болить.                                                                                                                

Я би хотіла йому відповісти, та в той же момент відчула те ж саме. Ніби кожну клітинку мого тіла розриває на шматки. Рука нестерпно горіла. Я відчувала теплі обійми мами, яка намагалася мене заспокоїти. Та й Анна щось говорила, але це все зараз було не важливо. Я не могла навіть думати ні про що. Спочатку засвітилася рука Пашки, а потім й моя. Що взагалі тут відбувається? Проте так само швидко як почалося, так все і закінчилося. Проте слід залишився. На руці мого брата, власне як і на моїй, тепер красувалося зображення двух букв "А", що були з'єднані між собою. От тільки в мене це зображення ще й було золотистого кольору.                                                                                                    

- Що це взагалі таке? - запитав Пашка.                                                                                                             

- Ковен, - одразу відповіла Анна. - Здається, ось ми й знайшли тобі ковен, Ася.