Еліна

Я втомилась від тренування, тому вирішила сьогодні просто посидіти в своїй кімнаті. Можна було би сходити до Ліли та подивитися разом фільм, чи просто поговорити, проте я не впевнена, що вона буде цьому рада. До того ж в мене був час зайнятися своєю улюбленою справою. Мало хто знає, та я просто обожнюю музику.                                                                                                               

Хоча батькам це взагалі не подобається. Та все ж мені вдавалося самостійно навчитися грати на гітарі та піаніно, а ще співати. Бабуся допомагала мені, саме вона подарувала ці інструменти та за допомогою магію створила певну звукоізоляцію. Вона померла шість років тому, та навіть батько продовжує рахуватися з її волею.                                                                                                                  

Вдягнувши навушники, я почала грати свою улюблену мелодію. В такі моменти я могла бути справжньою. Якби в мене була можливість, то я би стала музикантом. Проте для цього доведеться приховувати свою магію, а я не звикла до такого. Та й бойове мистецтво мені справді подобається. Тому нехай поки так і залишається все.                                                                            

Я навіть не помічала, що відбувається навколо, проте в ту ж мить мою руку пронизав жахливий біль. Я впала на підлогу, мало не скинувши все, що було поруч. Це було настільки нестерпно, що хотілося закричати, однак я стримувалася. Справжній воїн має терпіти. Я не розуміла, що відбувається. Можливо це просто новий спосіб батька перевірити мене. Тому я мушу мовчати. За мить все закінчилося. Та я помітила дещо дивне. На моїй руці був малюнок подвійної букви А. Ніби якесь татуювання.                                                                                                                                    

Мені вдалося піднятися. Ні, батько тут точно ні до чого. Щось тут не так. Якесь передчуття з'явилося в мені, і я кинулась в кімнату до Ліли. Сестра впала на підлогу та кричала. З нею відбувалося те ж саме, що і зі мною.                                                                                                       

- Тихо, зараз все закінчиться, - я обійняла сестру. 

- Не... не можу, - прошепотіла вона. - Боляче. 

- Я знаю, але ти сильна і впораєшся, - я намагалася її заспокоїти. - Потерпи ще трохи, скоро все буде добре.                                                                                                                                                     

Здається, в Ліли тривало це довше. І коли, нарешті, все припинилося, на її руці з'явився такий самий малюнок. Сестра помітила, що і я маю його. Ми обидві не розуміли, що зараз відбувається, проте тут точно щось не так...