Пітер

За навчальний рік в Школі Відьом я відвик від постійних дощів в Лондоні. Моє рідне місто ніколи не радувало хорошою погодою. Хоча мені було байдуже на це, адже гуляти я точно не збирався. Друзів тут в мене немає, вони всі зараз знаходяться в різних країнах. Та й я весь вільний час проводив в тренуваннях. Чорний Чаклун набирається сил, і не за горами фінальна битва. Я сподівався, що звичайні люди хоча б не відчують цього.                                                                                                

- Ти збираєшся тут просидіти усі канікули чи як? - Еліс вже якийсь час була тут, спостерігаючи за мною.                                                                                                                                                                  

Мої стосунки з сестрою покращилися з мого дня народження. До того ж вже наступного року вона вступить до Школи Відьом. Однак через нову небезпеку, я хвилювався за неї. Хоча зараз повсюди небезпечно. Якщо Чорний Чаклун вирішить знищувати відьом, він добереться до моєї родини і в Лондоні. І я маю бути готовим.                                                                                                                     

- Мені не можна втрачати форму, - сказав я. 

- Та ти і так достатньо тренуєшся, - сказала Еліс. - Пішли краще прогуляємося. Тут неподалік відкрилося круте місце, і мені ні з ким сходити. Та й ми давно не вибиралися нікуди разом. І навіть не відмовляйся.                                                                                                                                                    

- Ми нікуди не виходили разом, - посміхнувся я. 

Але я не міг відмовити своїй сестрі. Не хотілося все псувати, адже наші стосунки тільки налагодилися. Тому в мене не залишалося вибору.                                                                              

- Дай мені хоча б перевдягнутися, - відповів я. 

Еліс просяяла, мало не підстрибуючи на місці. Яка ж вона все ж дитина. Та не встиг я зробити й крок, як мою руку пронизав жахливий біль. Моє тіло почало горіти вогнем, і я впав на коліна, не стримавши крику.                                                                                                                                            

- Пітере, що з тобою? - Еліс була налякана, проте все ж підійшла до мене. 

- Я не знаю, - ледве вимовив я. 

Біль не вщухав, а я не розумів, що відбувається. Можливо якесь прокляття чи щось інше. Моя права рука засвітилася, від чого я мусив відвести очі. Це були найгірші секунди мого життя, що перетворилися у вічність.                                                                                                                         

Проте це швидко почалося, і так само закінчилося. Лише тоді я побачив, в чому була справа. Ні, це не прокляття, а дещо інше, адже на моїй руці тепер була мітка. Дві букви "А", що перепліталися між собою. Малюнок був досить великим та чорним, його одразу помітно на руці. Значить це якась древня магія, яку я не впізнавав...