Глава 1

- МурррАська, я тобі ніс відкушу, якщо ти заррраз не пррроснешься, - пробурчав Васька.                      

Було велике бажання просто скинути його з ліжка чи використати свою магію, однак кіт теж був не таким простим. Занадто добре я пам'ятаю, як минулого разу він мало не виконав свою погрозу. Довелося послухатися його та відкрити очі. Я була вдома, в своїй кімнаті. Вже пройшов цілий місяць канікул, а я так і не отямилася від того, що сталося в Школі. Я тільки встигла звикнути до того, що магія існує, а тут вже нові сюрпризи.                                                                                                                          

- Сьогодні пррриїде Анна, тобі потрррібно підготуватися, - продовжив Васька. - Твоя мама вже на нерррвах, а брррат не впорррається з цим.                                                                                                    

- Та зараз я до них спущуся, - сказала я. - Взагалі вийди, мені перевдягнутися треба.                              

- Які ми скррромні, - фиркнув кіт, проте послухався.                                                                                     

Взагалі я вже звикла до його присутності. Особливо після того, як минулого року він мене постійно захищав. Не одразу, та я пригадала, що в день битви він був поруч. Напевно я навіть не помітила його, адже небезпека захопила усі мої думки. Та тоді ми змогли дати відсіч Чорному Чаклуну. Думаю, наступного разу він прийде більш підготовленим.                                                                                        

Я швидко перевдягнулася та привела себе до ладу у ванній кімнаті, і лише тоді попрямувала до мами. Вона ж бігала з вітальні на кухню, перевіряючи останні приготування. Паша намагався її заспокоїти, проте було марно. А Вася лише уважно спостерігав за всім. Інколи я почала помічати, що він якось дивно дивиться на маму. Хоча те, що кіт вміє розмовляти та й поводить себе як людина, вже й так не нормально.                                                                                                                                                          

- Що відбувається? - не зрозуміла я.                                                                                                              

- Мама готується до приїзду Анни, - потиснув плечима брат.                                                                     

- Все має бути ідеально прибрано. Вона завжди казала, що я буду поганою господинею, - повторювала мати. - Ми з нею не бачилися стільки років.                                                                                                 

Це викликало в мене посмішку. Вона справді хвилювалася, що про неї подумає Анна Чорнотій. Думаю, вона теж хотіла якось налагодити стосунки між ними. Все ж я допомогла їй, адже так мамі точно буде спокійніше. Рівно в назначену годину в двері постукали. Звичайно, це була Анна. Жінка одразу ж обійняла мене та Пашку. Маю визнати, що нам було трохи незвично, проте ми ж лише почали налагоджувати стосунки. Бабусею я поки навряд чи її буду називати, але хто знає, може з часом вийде.                                                                                                                                                                  

Анна ж підійшла до мами, уважно дивлячись на неї. Якийсь час обидві просто мовчки стояли, а потім вони обійнялися. Я бачила сльози в очах жінок.                                                                                              

- Олена, пробач мене за все, що було між нами. Я була не права, і не раз пошкодувала про це, - сказала Анна. - Я вдячна тобі, що ти змогла все ж прийняти мене.                                                           

- І ви мене вибачте за все, - посміхнулась мама. - Давайте просто залишимо це в минулому та спробуємо стати однією родиною.                                                                                                                  

Від цього в мене самої виступили сльози. Мама та Анна стільки років не спілкувалися через якусь образу, що була років двадцять тому. Вони обидві втратили дещо важливе - сина та чоловіка. І я справді рада, що тепер ми зможемо налагодити стосунки між нами. От тільки небезпека все ще занадто близько. І ніхто не знає який день стане останнім...