Глава 25

Не одразу до мене дійшло, що ця жінка скоріш за все якась моя родичка. Тобто вона весь цей час сиділа тут і нічого мені не сказала? Чому промовчала мама та брат? Якщо вона нам якась близька родина, то я мала би знати. До того ж на другому курсі вона би стала в мене викладати, а значить я точно здогадалась би.                                                                                                                                       

Що ж, мама далеченько, а значить буду тероризувати Пашку. Все ж я маю право знати правду. Від мене і так занадто багато всього приховують. Тому нехай хоч про родину розкажуть. Саме з таким настроєм я влетіла в його кімнату, навіть не постукавши. На щастя тут були лише хлопці. Спайк читав якусь книгу, а Пітер схилився над якимось альбомом з олівцем в руках. Він малює? Та зараз я майже не звернула на це уваги. Пашка різко сів на ліжку, дивлячись на мене.                                                      

- Ася, ти могла хоча б постукати? - запитав він.                                                                                            

- Хто нам Анна Чорнотій? - замість привітання сказала я.                                                                           

Якусь мить він здивовано спостерігав за мною, ніби намагаючись зрозуміти, як я це дізналась. Спайк та Пітер, знайшовши якісь відмовки, поспішили геть. Певно хотіла нас залишити наодинці. А я ж чекала відповідей.                                                                                                                                                           

- Може присядеш? - сказав брат.                                                                                                                     

- Мені і тут добре, - відповіла я. - Розповідай.                                                                                                 

- Ася, Анна Чорнотій наша бабуся з батькової сторони, - на якусь мить я навіть забула як дихати. - Але вона по суті справи нам ніхто. Ми з нею ніколи не бачилися та навіть не спілкувалися. Її не дуже то й цікавило наше життя.                                                                                                                                    

Ну, я вже зрозуміла це, адже точно би пам'ятала її. Тобто наша бабуся весь цей час була жива та знала де ми, однак навіть не намагалася познайомитися? Я пам'ятаю, що мама розповідала ніби вся батьківська родина давно загинула, саме тому я не пам'ятаю нікого з них. Але виявилося, що це зовсім не так. Все ж я вирішила таки присісти на стільчик, адже важко було втримати рівновагу після таких новин.                                                                                                                                                                   

- Що сталося? - запитала я. - Через що ми ніколи не спілкувалися?                                                         

- Я мало, що знаю. Лише з маминих розповідей. Вона казала, що Анна була проти нашої матері. І навіть поставила умову батьку. Ніби якщо він буде з нею, то залишиться без всього, навіть роду Чорнотій, - пояснив Паша. - Однак завдяки рідному старшому брату йому все ж вдалося дещо зберегти. Коли тато помер... - братові було важко говорити. - Анна лише один раз намагалася поговорити з мамою, але вже вона не захотіла. Сама розумієш, їй було занадто боляче. А згодом не стало й дядька.                                                                                                                                                

- В нас ще хтось залишився з рідні? - ці слова було не так просто вимовити.                                             

- Ні, нікого. В батька була ще молодша сестра, але вона померла за рік до його смерті. А діда не стало ще коли тато був маленьким, - Паша похитав головою. - Наш рід був в постійній небезпеці, адже ми маємо досить могутній дар. По ідеї спадок маємо розділити ми з тобою після смерті Анни.                  

Я на мить уявила цю жінку. З одного боку була образа, адже вона не прийняла маму й не хотіла знати нас. Однак з іншого це була жінка, що втратила всю свою родина. Вона самотужки виховувала трьох дітей, яких доля так рано забрала нас. Але Паша сказав, що вона намагалася поговорити з мамою. Та й сьогодні була так привітна зі мною. Раптом вона змінила свою думку?                                                      

- Якщо тут є Чорнотій, чому вона не знайшла артефакт? - хоча я сумнівалася, що брат знає правду, але все ж запитала.                                                                                                                                          

- Бо вона Чорнотій не по праву крові, а стала після одруження. Її магія не підходить, - відповів він. - Ася, це все занадто складно. Анна намагалася поговорити зі мною, просила пробачення. Однак я не впевнений, що готовий її слухати. Хоча починаю розуміти, що цій жінці занадто складно. Навіть мама про це говорила останній час.                                                                                                                      

Значить така думка була не лише в мене. Все ж це наша рідня. Крім мами в нас нікого не залишилося, а тепер ще й є Анна. Але я навіть не знаю, чи добре це...