Еліна

Сьогодні в кімнаті дівчата вирішили влаштувати посиденьки, тому мені довелося збрехати, що я переночую в Кари та Найле. Але мені зовсім не хотілося йти до них. Вони були досить своєрідними. І хоча ми проводили з ними досить багато часу, та я би не назвала цих дівчат своїми подругами. Ми спілкувалися, адже так було правильно.                                                                                               

А от Ліла обирала собі в друзі тих, кого хотіла. Їй взагалі все було дозволено. Саме це змушувало мене по-справжньому заздрити їй.                                                                                                          

Тому я попрямувала в єдине місце, де відчувала себе спокійно. Це мала тренувальна зала. Через її розміри сюди майже ніхто не приходив. А мені ж було комфортно. Я могла розслабитися та хоч цілу ніч провести тут. Тому витягнувши свій меч, я почала відпрацьовувати удари. Я відчувала, що зовсім скоро мені це знадобиться, адже небезпека реальна. Чорний Чаклун і справді дуже могутній. Хоча багато хто говорив, що я можу стати на бік темряви, проте це ніколи не станеться. Я до останнього готова захищати Школу.                                                                                                          

Я одразу ж почула, що хтось наближається. І всі мої рефлекси воїна спрацювали. Я різко розвернулася та зробила випад, який з легкістю відбили. Тоді я зустрілася поглядом з хлопцем, якого з легкістю впізнала. Павло Чорнотій - брат моєї сусідки Асі. А ще він один з найкращих студентів третього курсу бойового факультету.                                                                            

- Не знав, що хтось ще приходить сюди, - сказав він з посмішкою. 

- Ну це ж не твоя власна зала, - буркнула я. 

- Та ні, просто за три роки ти перша, кого я тут зустрів. Ти ж першокурсниця й живеш з моєю сестрою в кімнаті, - він задумався. - Еліна? Ви з Лілою дуже схожі між собою. В тебе крута підготовка.                                                                                                                                        

- Дякую, - відповіла я. - Та мене мало цікавить думка інших.

Я розвернулася та попрямувала в інший бік зали. Мене мало цікавила розмова з цим хлопцем. Я би краще потренувалася одна. Проте я чула, що він йде за мною.                                                        

- А ти злюка, - продовжував він. - Однак тренуватися на самоті не дуже добре. Я би міг тобі допомогти. Якщо чесно, вже давно не тренувався, не стримуючи себе.                                              

- Слухай, тобі поговорити ні з ким? - я різко повернулася до нього. - Як же ви схожі з сестрою. Та теж не вміє мовчати.                                                                                                                 

- Так покарай мене своїми бойовими прийомами, - нахабно посміхнувся той. - Покажи на що здатна та змусь замовкнути.                                                                                                                         

Якщо чесно, першим бажанням було розвернутися та піти. Але мені і справді не завадила би практика з кимось. Та й він справді почав мене дратувати. Саме тому я і нанесла перший удар, про який згодом пошкодую.