Глава 30

Я вибігла на подвір'я досить швидко, адже в мені був адреналін. Як виявилось, майже всі студенти послідували за мною. Все ж залишилася частина тих, хто боявся за своє життя. Ну що ж, це їх право. Зараз майже всі тут, і це було приємно, що вони надихнулися моєю промовою. Однак ми не знали, що саме нам робити. Усі здивовано поглянули на нас, навіть чудовиська. Певно не очікували, що ми тут з'явимося.                                                                                                                                                          

Я побачила, що зовсім близько від нас був Пітер. Він якраз боровся з якимось чудовиськом, а друге підкрадалося до нього.                                                                                                                                    

- І що нам робити? - запитала Ліла.                                                                                                               

- Знищувати їх, - посміхнувся Пітер. - Нам тут знадобилося би допомога. І бажано би швидше та з використанням магії.                                                                                                                                         

Це стало ніби поштовхом для дій. Ми кинулися в битву. Зі зброєю я погано вправлялася, а от стрічки вогню в мене все ж виходили досить не погано. Тому я створила дві та почала бити ними монстрів. Згодом ми розділилися на пари. І поки ми знищували чудовиськ магією, студентки бойового факультету використовували зброю. Це було по-справжньому страшно, однак вир битви захопив мене. Я справді розуміла, що якщо зараз ми не відстоїмо школу, то помремо тут всі. Але досі першим бажанням було втекти якомога далі звідси, та я пересилювала себе.                                                                                   

За мить нові монстри перестали з'являтися, а значить ректору та іншим викладач вдалося відновити бар'єр. І залишається лише знищити тих, хто зараз в середині. Я настільки відволіклася на це, що не помітила як на мене несеться чергове чудовисько. Але було занадто пізно, я не встигла би нічого зробити. І як тільки я приготувалася відчути біль, її не сталося. Еліна перехопила булаву, та встромила в монстра меч.                                                                                                                                                     

- Будь більш зосередженою, - швидко сказала вона. - Наступний раз можна й не встигнути тебе врятувати.                                                                                                                                                          

І вона продовжила оборонятися так, ніби для неї це була звичайна річ. Я ж вже відчувала, що була на межі. Не звикла я до битв, а тому вже не витримувала. І так не одна я. Магія почала виснажуватися, та й студентам бойового факультету було важко. Ніби в уповільненій зйомці я бачила, як монстр мало не проштрикнув Паші серце, від чого я навіть скрикнула. Але цей удар відбила Анна, що кинулася захищати онука. Проте її поранили.                                                                                                               

І все більше поранених не витримувало бою, а монстри нікуди не зникали. Ми програвали, і цього разу вже нічого не могли зробити.                                                                                                                             

Злість почала підійматися в мені, й цього разу я не могла її контролювати. Енергія наповнювала кожну клітинку мого тіла. Сила розривала мене на шматки, проте я ще ніколи не почувала себе настільки живою. Дивно, відьмам не властива така магія. Можливо це через артефакт. І якщо спочатку я стримувала її, то потім це стало важко. Якийсь внутрішній голос підказував мені, що варто відпустити її на волю. І я так і зробила.                                                                                                                                

Світ розірвався полум'ям, що випалювало всіх монстрів навколо, не чіпаючи відьом. З диким криком він проносився усім подвір'ям, залишаючи по собі лише попіл. Так швидко як все почалося, сила покидала мене, а вогонь зникав. Вже за мить абсолютно нічого не залишилося, лише розгублені відьми дивилися на мене. А я повільно осіла на підлогу, навіть не усвідомлюючи, що це щойно зробила я. В голові крутилась лише одна думка - Школа врятована...