Глава 27

Пройшло вже кілька тижнів, а я досі не знала, що мені робити. Анна ж навіть не намагалася більше поговорити зі мною. Скоріш за все просто давала час, аби з усім розібратися. І він мені справді був необхідним. Ще недавно я була простою школяркою, яка мріяла про магію. І коли нарешті отримала її, то виявилося все не так просто, як здавалося на перший погляд. Виявляються небезпеки бувають не лише в книгах, а й в реальному житті. Завжди знайдеться той, хто вирішить використати магію проти людей, аби захопити владу.                                                                                                                             

Ми ж продовжували тренуватися з Пашою, а містер Аластар збільшив кількість уроків для факультету природних відьом. Він єдиний хто говорив прямо про майбутню загрозу. Чоловік вважав, що нам потрібно знати до чого готуватися. І це лякало кожного з нас. Думаю якщо таки станеться битва, то всі ми будемо сидіти в Школі та очікувати на її закінчення. Лише бойовий факультет виступить. І вони це прекрасно розуміли, а тому посилено готувалися.                                                                                       

Я робила певні успіхи в своїх заклинаннях, і могла навіть викликати дощ та полум'я, що вже було непогано. З іншим поки якусь важкувато. Та й для Паші легше було вчити мене битися. І там хоча до відмітки "нормально" мені ще дуже далеко, але все ж від чогось простенького я себе захистити могла. Що ж, і на цьому дякую.                                                                                                                                  

- Ася, що тебе турбує? - запитав Пашка. - Ти не можеш зосередитися на магії. Ще трохи, і спалиш тут щось.                                                                                                                                                                  

В нас якраз було чергове тренування, і я мала навчитися з вогню робити кулі та стрічки. Поки що це схоже на безконтрольне полум'я, яке може спалити все навколо. І я пам'ятаю, що найголовніше в магії це контроль емоцій та зосередженість, однак нічого не можу з собою поробити. Сотні думок розривають мою голову.                                                                                                                                    

- Я не знаю, - чесно зізналась я. - Стільки всього сталося. Я хотіла спокійного життя в магічній школі. А тут можливість нападу, нові родичі.                                                                                                              

- Звичайно це все важко для тебе. Повір, я був в такій самій ситуації. Мама теж мені ніколи не розповідала про магію, доки одного дня вона просто не проявилась. Мені було шістнадцять років, і я не знав нічого про це, - посміхнувся брат. - Саме тоді їй довелося про все розповісти. Проте коли я приїхав до Школи Відьом, я суттєво відставав від інших. Мені пощастило, що я маю друзів, а вдома доводилося все приховувати від тебе. В мами вже почали з'являтися думки, що в тебе не буде дару. А потім з'явився Васька.                                                                                                                                        

Я розуміла, що йому теж було досить важко, адже Паша нічого не знав про магію. Як він тут впорався з усім - навіть не уявляю. Я би просто з розуму зійшла якби не він.                                                              

- Коли я зустрів Анну, то теж не знав, що й думати, - зізнався він. - Якщо чесно, то й зараз не знаю. Треба буде якось все ж вислухати її, - посміхнувся Паша. - Ася, спочатку всім важко. Так, на моєму першому курсі не було небезпеки, але і ти не одна. Повір, я захищатиму тебе завжди. Я не дозволю, аби щось трапилося з моєю молодшою сестричкою.                                                                                      

Я потягнулася та обійняла брата. Все ж мені так сильно пощастило, що він в мене є. Не уявляю як би тут була без нього. Мені навіть стало соромно за всі ті рази, коли я його ображала. Хоча це й було до того, як я дізналася про світ магії, та інколи мої слова були просто жахливими. І тепер я почуваю себе винною за все.                                                                                                                                                   

- Я тебе люблю, братику, - сказала я зі сльозами на очах.                                                                          

- І я тебе, Аська, - Паша знову посміхнувся. - Хоча інколи ти страшенно дратуєш.                                  

Це змусило мене розсміятися. От вміє він інколи щось таке сказати, аби підняти настрій. В цьому й був його характер. І в цей момент я дуже яскраво зрозуміла, що ніколи б не хотіла іншого брата. Все ж Пашка в мене найкращий...