Глава 24

З кожним днем в Школі ставало все гірше. З'явилося більше практичних уроків, адже всі готувалися до чогось. Навіть погода погіршувалася, адже бар'єр вже не витримував. Викладачі були виснажені, віддаючи більшу частину власних сил на підтримку магічну стіну. А я відчувала, що потрібно дізнатися більше про артефакт. Він і справді міг би нам допомогти. Але я поки що не знала з чого мені взагалі починати.                                                                                                                                                            

Тому все ж у вихідний вирішила піти до бібліотеки. Взагалі універсальне місце, де можна знайти відповідь на будь-яке питання. Врешті знайшовши потрібний розділ, я занурилася у пошуки. Не одразу, та все ж мені вдалося знайти книгу про артефакти. А от про потрібний кулон не виявилося зовсім нічого. Так що ж це таке?                                                                                                                                    

- Шукаєте щось конкретне? - почула я голос, від чого мало не злякалася.                                                  

Переді мною стояла жінка старшого віку. Можливо навіть років п’ятдесяти, хоч і виглядала молодшою і від неї буквально віяло силою. Вона мала сиве волосся, що стягнуте в пучок. А ще темно-коричневі очі, які світилися якоюсь мудрістю. Жінка була набагато вища за мене. І бачила я її вперше, що мене навіть трохи налякало.                                                                                                                                  

- Не бійся, ми з тобою не знайомі лише тому, що мій предмет починають вивчати на другому курсі, - м'яко посміхнулась вона.                                                                                                                              

- Ви думки вмієте читати? - не зрозуміла я.                                                                                                   

- Ні, просто все було написано на твоєму обличчі, - вона присіла поруч. - Бачу, ти шукаєш інформацію стосовно кулону Ідріани Чорнотій? Якщо він зараз в тебе, то ти і є та Ася Чорнотій, нова спадкоємиця артефакту.                                                                                                                                                      

Чи можу я їй довіряти? Від неї віяло якоюсь заспокійливою енергією. Інтуїція моя теж підказувала, що від неї немає ніякої загрози. Однак складалося відчуття, що я знаю її. Ніби щось рідне відчуваю в цій людині.                                                                                                                                                               

- А я щось забула, як вас звати? - запитала я.                                                                                               

- Я тобі і не представилась, - продовжила вона. - Боюсь тобі не сподобається те, що ти можеш зараз почути від мене. Проте я можу розповісти тобі більше про кулон. Ця інформація і справді може знадобитися.                                                                                                                                                     

З одного боку мене справді напружувала ця її загадковість, однак бажання дізнатися більше було сильнішим за мене. Жінка присіла поруч зі мною та не зводила погляду з кулону. Хоча ні, скоріш вона роздивлялась мене.                                                                                                                                        

- Мені би знадобилась допомога, - визнала я.                                                                                                

- Чудово, - посміхнулась вона. - Як ти знаєш, цей кулон належав Ідріані Чорнотій, твоєму далекому предку. І вона зібрала в ньому досить могутню силу. Згодом всі вважали, що вона використовувала цей дар, аби врятувати світ та підтримувати Школу в повітрі, проте це зовсім не так. Не ця магія була настільки могутньою, - врешті сказала жінка. - Наймогутнішою силою була саме Ідріана. Проте вона намагалася приховати цей дар від інших. Так, твоя кров змогла пробудити артефакт, однак причина не в тому, що ти Чорнотій. Тут дещо інше. Щось, що спало вже стільки років, - вона піднялась на ноги. - І це в тобі, Асю.                                                                                                                                                     

Жінка попрямувала до дверей, залишивши мене в дивному стані. Що вона мала на увазі під тим, що ця магія в мені? Я не якась там могутня відьма, навіть найпростіші заклинання даються важко. Тут вона точно помилилася. Однак якщо вона бреше і справа лише в крові Чорнотій, то чому саме вона дозволяє Школі так довго триматися в повітрі, якщо вона така проста?                                                     

Коли вже жінка була майже біля самих дверей, я згадала, що так і не запитала її імені. І чому для мене це так важливо?                                                                                                                                                 

- Але все ж як вас звати? - врешті запитала я.                                                                                              

- Анна, - тихо відповіла вона. - Мене звати Анна Чорнотій.