Глава 23

Після того, що нам показав Спайк, ми ще довго не могли отямитися. Небезпека була набагато ближче, ніж нам здавалося. І ніхто не знав скільки ще бар'єр зможе витримати. Це змусило мене ще більше напружитися. Хоча ми продовжували тренуватися з Пашею, та я робила не надто видатні успіхи. А ще я почала дещо помічати за собою. Коли мене щось дуже сильно дратувало, якась дивна енергія починала підійматися в мені. Звичайно я все списала на кулон. Ще би, він в собі приховує досить могутню магію, а я досі нічого не знаю про неї. Хоча можливо саме вона може якось допомогти захистити школу. Але якби так, то ректор обов'язково взяв би артефакт. Однак там сила ковенних відьом, а їх більше не залишилося. Та все ж потрібно більше дізнатися про цю річ.                               

Останнім часом я настільки була зайнята, що Кімі та Ліла буквально змусили мене трохи відпочити. Еліна ж ночувала в своїх подружок, тому ми й розташувалися в нашій кімнаті. Навіть Васька був відправлений до хлопців, адже ми влаштували вечір лише для дівчат. Тут в нас були різноманітні смаколики, і я в принципі могла трохи розслабитися.                                                                                   

- Знаєте, нам всім зараз просто необхідно розслабитися, - сказала Кімі. - Через цю постійну напругу я маю проблеми з моїм волоссям. Подивіться, вони такі тьмяні. Це просто вбиває мене, а я ж навіть не знаю заклинань, аби виправити все.                                                                                                               

- Кімі, я тобі казала, що ти неймовірна? - посміхнулася Ліла. - Нашому світу загрожує Чорний Чаклун, а ти думаєш про своє волосся.                                                                                                                            

- Бо воно дуже важливе для мене, - обурилася подруга. - До того ж приємно подумати про щось буденне.  - Ася, а ти як вважаєш?                                                                                                                     

Я не одразу зрозуміла, що звертаються саме до мене. Я настільки знову занурилася в свої думки, що навіть не слухала їх розмову. Ось що зі мною відбувається? Де та безтурботна сімнадцятирічна дівчина, якою я була раніше? Зараз я намагаюся вдавати, ніби все добре, однак виходить не дуже добре.                                                                                                                                                                

- Про що задумалася? - запитала Ліла.                                                                                                          

- Або про кого, - підморгнула Кімі.                                                                                                                     

- Що? - не зрозуміла я. - Та так, ні про що. А що значить про кого? Ти на що натякаєш?                           

- Нам по сімнадцять, ми в Школі Відьом, де повно гарячих та крутих хлопців. Закохатися це нормально в нашому віці, - потиснула плечима вона.                                                                                                    

- Можна подумати тобі хтось подобається? - я закотила очі.                                                                         

Але Кімі не відповіла, проте я помітила, що вона почервоніла. Я за всіма своїми думками навіть не помітила, що в неї є симпатія до когось. Але Ліла, здавалося, теж була здивована. Ось тепер нам точно потрібно все вияснити.                                                                                                                                       

- І хто ж він? - допитувалася я.                                                                                                                          

- Ти будеш сваритися, - Кіміко намагалася не дивитися на мене.                                                                  

- А чого я маю... - і тут до мене дійшло, до чого тут була я. - Ти хочеш сказати, що тобі подобається Пашка? - я мало не розсміялася.                                                                                                                     

Для мене це було і справді дивно, адже він мій старший брат і я не розглядаю його з такого боку. Однак він і справді міг комусь подобатися. Симпатичний, спокійний та розумний. Ніби все при ньому, тому це скоріш було очікувано.                                                                                                                                        

- Ти мене не вбила, - обережно сказала Кімі.                                                                                                

- Та ні, все добре. Він мій старший брат, це ж нормально, що в когось він викликає симпатію. Але Паша буває складним, - я потиснула плечима. - Та й треба дізнатися, чи це взаємно.                                         

- Не треба, це проста симпатія, що згодом пройде, - відмахнулася Кімі. - А ви дівчата? Ваше серденько пізнало любові?                                                                                                                                                 

- Дуже смішно, - фиркнула Ліла. - Я ще не зустріла того, хто розтопить крижане серце.                            

- А моє викрало морозиво, тому я не можу любити когось іншого, - посміхнулась я.                                 

Це змусило нас розсміятися. На якусь мить усі забули, що зараз відбувається в світі відьом. Ми були простими підлітками, які обговорюють буденні речі. От тільки чи довго триватиме ця ілюзія спокою? Навряд чи...