Глава 21

Кімі вже зранку приїхала, привізши з собою різних смаколиків, які я ніколи не куштувала. Ще би, я ж ніколи не виїжджала за межі рідної України. Ввечері ми влаштували невеличкі посиденьки. Це була традиція хлопців, але тепер ми стали частиною їх компанії. Васька як і раніше бурчав, проте на нього ніхто не звертав уваги. Навчання другого семестру мало чим відрізнялося від першого, хоча пройшов лише тиждень. Однак все рідше в нас були уроки з іншими факультетами. Та й практики стало набагато більше.                                                                                                                                                

Проте останнім часом в Школі відчувалося якесь напруження. Все частіше стала з'являтися інформація про Чорного Чаклуна. Нападів стало в рази більше, і все важче вдавалося приховувати їх від звичайних людей, списуючи на щось інше. Тепер напад на Школу Відьом є лише питанням часу. Хоча Верховна Рада Відьом намагалася впевнити всіх, що це ніяк не загрожує нам. Навіть ректор зібрав всіх студентів, аби пояснити нам, що паніка буде не доречною. Однак це абсолютно нікого не заспокоїла. Я буквально відчувала цю напругу.                                                                                             

Паша все частіше був якимось мовчазним, навіть не приймав участь в розмовах. І це справді мене хвилювала, адже я не знала, що відбувається з моїм братом. Тому ввечері суботи він сказав, що ми маємо зустрітися в тренувальній залі. Перевдягнувшись в зручний одяг, я попрямувала в назначений час. Це приміщення було меншим за те, в якому проводять час студенти бойового факультету. Та й було якимось занадто пустим. Паша ж вже чекав на мене, вдягнений в чорний тренувальний костюм. Це вже мені не подобалося.                                                                                                                            

- Ну і навіщо я тут? - врешті запитала я.                                                                                                         

- Ася, ти знаєш, що зараз відбувається. Ходять чутки, що цей Чорний Чаклун в рази могутніший за всіх, з якими наш світ зіштовхувався раніше. Ти ж знаєш, що наш батько зник після битви з таким? - я могла лише кивнути.                                                                                                                                                     

Коли я приїхала в Школу, то одразу ж почала шукати інформацію про Костянтина Чорнотія, мого батька. Як виявилося, він і справді був героєм, яким ми могли пишатися. Саме він захистив наш світ від попереднього Чорного Чаклуна. Тоді відьми перемогли, проте якою ціною. Батька я ж майже не пам'ятала, тому читати таке було занадто боляче.                                                                                        

- Ніхто не знає, коли він вирішить напасти на Школу. Звичайно тут сильні захисні чари, проте їх може бути недостатньо. А Рада та ректор просто не хочуть бачити цю проблему, сподіваючись, що їх біда омине. Та зараз мене хвилює зовсім не це, - я ще ніколи не бачила Пашу таким серйозним. - Ми представники родини Чорнотій, головні вороги будь якого Чорного Чаклуна. Тому в першу чергу попадемо під удар. Я та мама зможемо себе захистити. Ти не знаєш, але вона закінчувала бойовий факультет, - я здогадувалася про це. - Твоя магія ще досить не розвинена, тому я маю навчити тебе битися.                                                                                                                                                                

- Ти зараз жартуєш? - запитала я.                                                                                                                 

- Він має рррацію, - раптово почула я голос Васьки, від чого мало не підстрибнула.                                 

- Ти як тут опинився? - врешті вимовила я.                                                                                                   

- Я твій Пррровідник і маю слідувати за тобою. Тим паче теперрр, коли всі в небезпеці, - продовжив спокійно кіт. - Твій брррат каже мудрррі ррречі, тебе потрррібно навчити. Інакше все може закінчитися не дуже добррре.                                                                                                                                             

Ні, ну чудово. Пів року тому я дізналася, що відьми існують і я одна з них. Я хотіла спокійно вчитися, без усіляких небезпек. Взагалі коли я читала про таке в книжках, то усвідомлювала, що точно не хотіла би опинитися на місці головних героїв. Я ж не створена для битв чи взагалі порятунку хоч когось. Однак Школу я вже один раз врятувала.                                                                                                         

- Я розумію, що це занадто важко для тебе, - м'яко пояснив брат. - Проте в нас зараз немає іншого виходу. Ти маєш бути готова захистити себе.                                                                                                 

- А в мене є вибір? - запитала я.                                                                                                                      

Однак погляди Васьки та Паші давали зрозуміти, що ні. Врешті і справді було б не погано, якби я могла пережити напад Чорного Чаклуна, коли він станеться.                                                                                  

- Ну що ж, давайте спробуємо, - врешті відповіла я.