Глава 20

Якось так швидко пролетіли канікули, і я навіть не знала чого мені хочеться більше - повернутися в школу чи залишитися вдома. Хоча з мамою тут було так добре, однак я хотіла справді розвинути свою магію, а значить я відправлюся на навчання. Цього разу я хоча б знаю, що мені очікувати і Пашка не зможе мене налякати. Але все одно кожного разу, коли я уявляю як школа літає в повітрі, мені стає погано. Та я вже по трохи звикаю до цього. Мама дуже довго обіймала мене й не хотіла відпускати. Я ще й побачила сльози на її очах. Я навіть не уявляю як вона живе без нас майже цілий рік. Але зараз час був відправлятися.                                                                                                                                      

Цього разу школа мене вразила не настільки, як в минулому семестрі. Можливо я просто звикла до неї. Он Паша взагалі навіть не зважає на це. До того ж ми приїхали дуже рано, адже більшість прибуде в Школу лише завтра. З Кімі ми зустрінемося зранку, однак Еліна вже була тут. Цього разу вона навіть привіталася зі мною і знову пішла по своїх справах. Значить і Ліла вже в школі. І, підтверджуючи мої здогадки, за мить вона влетіла в кімнату.                                                                                                         

- Аська, я скучила за тобою, - посміхнулася подруга, обіймаючи мене. - Хоча пройшло лише два тижні, але я вже звикла до цього місця.                                                                                                                      

- Я теж, - відповіла я з посмішкою. - Як пройшли твої канікули?                                                                    

- Нормально, як я і очікувала, - потиснула плечима Ліла. - Я вже боялася, що ти теж приїдеш лише завтра і мені тут буде сумно. Чим ми сьогодні займемося?                                                                       

- Пашка казав, що можна прийти до них, адже хлопці мають смаколики, - відповіла я. - Та й чого сидіти тут.                                                                                                                                                                      

- Тоді пішли, - сказала Ліла.                                                                                                                           

- І куди ви зібррралися? - буркнув Васька.                                                                                                    

Звичайно він все чув і це питання скоріше було для того, аби висловити своє невдоволення. Йому завжди не подобалося, коли ми кудись збиралися. Або Провідник переживав за мене, що малоймовірно, або йому просто хотілося побурчати.                                                                                    

- Ти йдеш з нами, - я взяла кота на руки.                                                                                                       

- Поверррни мене на місце, - фиркнув він. - Я хочу пррросто поспати. І тобі би теж не завадило залишитися.                                                                                                                                                     

- Я хочу відпочити, а ти маєш бути зі мною. Забув чи що? - посміхнулася я.                                             

- Ну добррре, - сказав він.                                                                                                                                

Ми попрямували до кімнати хлопців, де на нас вже чекали. Зараз тут був лише Пашка та Спайк, а решта хлопців прибуде лише завтра. Ну що ж, в них було багато різної їжі, а значить вечір мені точно сподобається. Васька ж з буркотінням ліг на ліжко мого брата та заснув. Однак щось мені підказувало, що він все ж був напоготові. А мені стало цікаво, Провідник ж має мене захищати. Але як він це зробить? Чи володіє кіт магією? Що ж, певно колись я зможу це перевірити.                                             

- Дівчата, готові до нового семестру? - запитав Спайк.                                                                                   

- Майже, - відповіла я. - Думаю, він мало чим відрізнятиметься від попередньому.                                  

- Ну на факультеті природної магії може й так. А от на бойовому починається більше практики, - пояснив брат.                                                                                                                                                     

- Нам це не дуже потрібно, ми вчимося боротися лише за допомогою магії, - посміхнулася Ліла. - Хоча хто його знає, наше життя може зробити різкий поворот. Тим паче з цими заворушеннями в світі відьом. Мама розповідала, що останнім часом почалися навіть напади. Кажуть, ніби з'явився якийсь могутній Чорний Чаклун.                                                                                                                                                   

На якусь мить в кімнаті повисла тиша, адже ця новина здавалася дуже страшною. Я чула про чорних чаклунів, нам розповідали про них на історії відьмацтва. Ніби ці відьми та відьмаки мали досить сильний темний дар, який змушував їх вчиняти жахливо, навіть вбивати. Але такими не народжуються, можна лише обрати. Однак про них вже нічого не було чутно кілька десятків років. Принаймні нам так розповідали. Але якщо це правда і з'явився новий Чорний Чаклун?