Глава 18

Я досі не могла повірити, що артефакт знаходиться в мене. Це означає, що школа таки врятована. І це зробили ми разом з Еліною та Кіміко. Після того як ми отримали кулон, то одразу ж повернулися в свою кімнату. Обидві дівчини не знали, що сказати, адже це сталося несподівано для нас. Хоча після того ми так і не подружилися з Еліною і дівчина продовжувала нас уникати, та все ж ми хоча б терпіли присутність одне одного в кімнаті.                                                                                                                 

І ось якось так і пролітав перший семестр. Я робила певні успіхи в своїй магії, хоча вони були незначними. Та все ж я раділа цьому. Значить я точно не даремно вчуся тут. В мене навіть з’явився улюблений предмет. Проте до статусу найкращої студентки факультету природної магії мені ще дуже далеко, та все ж я на правильному шляху. Васька та містер Аластар активно допомагали мені в цьому, адже моя магія чомусь цікавила їх. І ось це я точно не розумію.                                                                    

Але мене більше дивувало не це. За весь цей час ректор так і не поговорив зі мною стосовно артефакту. Однак я впевнена, що він знає про його знаходження. І це справді дуже сильно напружувало. Можливо він просто вважає, що в цьому більше немає сенсу. Але в мене є певні питання, і я хочу отримати на них відповідь. Проте першою звертатися до ректора було не найкращою ідеєю, і залишалося лише чекати.                                                                                                                    

Якщо чесно, чим ближче був кінець року, тим рідше я про це згадувала. Аж ось в передостанній день першого семестру мені повідомили, що містер Мартінез викликає мене до себе. За мить я вже стояла перед кабінетом ректора, гадаючи чому ж він таки мене покликав. Хоча були ідеї. Все ж, наважившись, я увійшла в середину. Чоловік сидів в своєму кріслі, уважно спостерігаючи за мною, однак погляд кожного разу повертався до кулону, який я не знімала з того часу як знайшла його. Я присіла на крісло, очікуючи, що ж він нарешті скаже мені. Якусь мить ми сиділи в абсолютній тиші, а потім він нарешті заговорив.                                                                                                                                                            

- Ася, і як тобі навчання в Школі Відьом? – запитав він.                                                                                 

- Загалом непогано, мені подобається, - чесно зізналася я. – Однак є деякі проблеми, та я швидко вирішу їх.                                                                                                                                                            

- Це добре. Ася, я так і не подякував тебе за те, що ти врятувала нашу школу. Не знаю як, та тобі все ж вдалося знайти артефакт. І я справді недооцінював тебе, - відповів він. – Однак що ти тепер збираєшся робити з ним?                                                                                                                                                      

- Я навіть не знаю, - визнала я.                                                                                                                       

Насправді Васька мені не раз казав, що артефакт це неабияка можливість, адже він зберігає в собі дуже сильну магію. Однак вона недоступна жодному, бо Ідріана була ковенною відьмою, а їх не залишилося. Значить таку магію не зможе ніхто контролювати. З одного боку було дуже страшно мати в руках таку могутню річ. З іншого - я відчувала, що не маю його нікому віддавати. Це ніби було частиною мене.                                                                                                                                                

- Ми можемо заховати в школі його спеціальним заклинання в школі і через сто років новий представник родини Чорнотій проявить його, - запропонував ректор Мартінез. - Або ти можеш залишити його в себе. Це твій вибір.                                                                                                              

- Знаєте, я все ж поки залишу кулон в себе, - я навіть не задумувалася. - Чомусь відчуваю, що він поки має бути в мене. Та потім все ж залишу його в школі, адже саме завдяки йому вона тримається в повітрі.                                                                                                                                                                

- Звичайно, це ж річ, що завжди належала родині Чорнотій. Для мене головне, щоб школа була в порядку, - продовжив ректор. - Якщо в тебе будуть якісь питання чи потрібна буде допомога, то звертайся.                                                                                                                                                           

Я ж лише подякувала, а потім попрямувала до своєї кімнати. Для чого була ця розмова? Можливо містер Мартінез просто хотів запропонувати мені заховати артефакт, аби мені стало якось легше. Тобто він вирішив потурбуватися про безпеку школи. Певно це місце дуже важливе для нього. І це справді вражало...