Глава 17

Прокинулась я посеред ночі від крику, чим перелякала своїх сусідок. Бойовичка одразу зістрибнула з ліжка та витягнула меч, який постійно десь був поряд, а Кіміко взяла якусь книжку, що лежала на тумбочці. Обидві були готові захищатися від будь-якої проблеми. Я не очікувала такого від Еліни, хоча вона ж майбутній воїн. Дівчата дивилися на мене здивованими очима, не розуміючи, що відбувається. Оце їх налякав мій крик.                                                                                                                                

- Ася, що сталося? - запитала Кімі.                                                                                                                

- Я знаю як дістати артефакт, - одразу ж сказала я, не думаючи про те, що Еліна ж не в курсі. - І я маю його терміново знайти.                                                                                                                                      

- Ну що ж, тоді пішли, - сказала дівчина.                                                                                                         

Я одразу ж почала перевдягатися, адже щось мені підказувало, що потрібно це робити терміново. Можна було би попросити Пашку та його друзів, та на це зараз немає часу. Якось впораємося. Я ж помітила, що і Еліна почала вдягатися та обирала зброю. Так, її ніби ми з собою не кликали. Та й вона нас ненавидить. Тому це й було дивно.                                                                                                           

- Не дивись так, - сказала Еліна. - З вами щось станеться, а потім звинуватять мене. Та й я не дозволю вам стати героями без мене.                                                                                                                           

Як завжди вона намагається всім показати, що думає лише про себе. Але хто його знає, може там ховається щось більше. Загалом нам може знадобитися допомога бойовички. Тому я і не стала нічого говорити. За мить ми вже вийшли з кімнати, прямуючи до серця Школи Відьом. Ідріана повідомила мені, що як тільки я опинюся на тому місці, кров сама покаже мені шлях. Я поки що погано собі це все уявляла, та все ж йшла тихо. Хоча Еліна ненавиділа нас, та я відчувала її підтримку. Кімі ж вчепилася мені в руку від страху, проте намагалася триматися. Врешті ми зупинилися біля стіни, яка нічим не відрізнялася від інших.                                                                                                                                      

- І навіщо ми тут, - запитала Еліна. - Чим це відрізняється від інших.                                                         

- Має хтось щось гостре? - запитала я.                                                                                                          

Я навіть не подумала про те, що варто було би взяти щось з собою. Але бойовичка з якоїсь чергової своєї кишені витягнула кинджал та протягнула мені. Я розрізала руку та притулила її до стіни. Спочатку нічого не відбулося, а потім навколо нас все засвітилося. За мить стіна почала розсуватися, і ми побачили кам'яну кімнату. Затамувавши подих, я увійшла в середину. Дівчата ж не наважувалися зробити крок. Але тут було порожньо. І що я маю далі робити?                                                                     

- Ти щось бачиш? - Кімі увійшла за мною.                                                                                                     

- Ні, і я не знаю, що робити далі, - відповіла я.                                                                                                

Кров продовжувала капати з моєї руки. Треба ж було трішки розрізати, а я вирішила, що так буде краще.                                                                                                                                                                

- Може спробуєш тут щось зробити? - раптово сказала Еліна.                                                                       

Я розвернулась та побачила, що вона вказує на якесь заглиблення на підлозі. Я опустилася на коліно та піднесла руку до нього. Чомусь вважала, що саме так буде потрібно. Довелося трохи зачекати, але все ж крапля впала на підлогу. Почувся якийсь шум, і знову каміння почало розходитися. Тільки цього разу без світла. Коли все зупинилося, я потягнулася до заглиблення, що стало більшим. І тоді я дещо таки там знайшла. Це був якийсь кулон. І древня магія, що одразу мене оточила, давала все зрозуміти. Кулон вже отримав моєї крові, а тому був досить теплим.                                                                              

- Ми знайшли артефакт, - відповіла я дівчатам.