Глава 16

Після того як Пітер допоміг мені проявити магію, навчатися стало ще легче. До того ж я ще ніколи не відчувала себе настільки чудово. Ніби я стільки років спала, а тепер нарешті прокинулася. Звичайно я відставала від інших студентів, проте містер Аластар продовжував мені допомагати. Та й моя магія знадобиться для пошуку артефакту. Я ж розуміла, що ми не справляємося з пошуком, а тому підключила ще Кімі та Лілу, а вони були тільки раді допомогти. Цілими днями після навчання ми шукали інформацію з друзями Паші та дівчатами, але не давало жодних результатів. Я вже настільки втомилася, що буквально валилася з ніг.                                                                                                          

Я не пам'ятаю як дісталася ліжка та заснула, однак коли відкрила очі, то була на краю острова Школи Відьом. Вниз навіть не хотілося дивитися, адже тоді буде великий шанс, що я впаду. Хоча я й була впевнена, що це сон, проте перевіряти не хотілося. Я відійшла подалі від краю, озираючись по сторонам. Навіщо я тут? Та за мить я вже отримала відповідь на своє питання. Це явно був сон, адже переді мною стояла Ідріана Чорнотій, мій давній предок. Вони виглядала майже так само, як і на портретах, хіба що очі світилися зсередини. Я навіть забула як говорити, адже не знала, що далі буде. Не одразу я побачила в неї той самий кулон.                                                                                                 

- Ася Чорнотій? - я кивнула. - Значить ти мій нащадок. Дивно, я думала, що в нашому роді дівчата мають бути більш... більш статними, - сказала жінка.                                                                                     

- Ну не всім бути такими снобами як ви, - фиркнула я, склавши руки на грудях.                                          

- Снобами? Це якесь хороше слово? - здивувалася вона. - Буду вважати це компліментом.                   

Я навіть забула, що вона не з нашого часу. Ця жінка жила багато років тому, і зараз це або сон, або якесь видіння. Однак ми зараз знаходимося в школі відьом, тому тут все можливо. Видіння ж теж ніхто не скасовував.                                                                                                                                                    

- Добре, я тут зовсім в іншій справі, - продовжила Ідріана. - Знаю, що під час битви мій кулон загубили. І тепер вся школа в небезпеці. Чесно, мені байдуже на людей, які загинуть після вибуху енергії. Але річ йде й про безпеку чарівників, - пояснила вона. - Тому я тобі допоможу.                                                        

Цікаво, тобто Ідріана не любить людей? Ні, я чула про те, що деякі чарівники до них не дуже добре ставляться. Прям як смертежери в Гаррі Поттері. Заснувати свій Орден Феніксу чи що? Та зараз не до жартів, та й не зрозуміла би ця жінка його. Краще нехай все розкаже і я швидше повернуся, адже хоч уві сні, та мені не подобається стояти на краю острова.                                                                               

- Так де знаходиться кулон? - запитала я.                                                                                                       

- Я не знаю точно місцезнаходження, адже це відбулося задовго після моєї смерті, - оце допомогла. - Та я підкажу як саме її знайти. Дай мені свою руку.                                                                                        

Але чи справді вона зможе це зробити? Щось я не впевнена. Однак саме ця жінка колись створила артефакт і він, по ідеї, частина її. Тому в неї більше інформації. Якщо відмовлюся, то ще довго буду шукати. Я взяла її за руку і світ розірвався...