Глава 14

Так, не так я собі уявляла навчання в Школі Відьом. Я сподівалася, що всілякі пригоди бувають лише в якихось вигаданих історіях. І раз мені пощастило тут навчатися, то життя вже точно буде звичайним. Я не мріяла про те, аби стати героєм, проте життя вирішило, що мені занадто нудно. І ні вирішили би зачекати трохи, доки хоча б в мене магія не прокинеться. А ні, так не цікаво. Тому давай шукай той артефакт вже з першого тижня навчання. Мда, Аська, думала в казку потрапила? Е ні, тут все не так просто, як здавалося.                                                                                                                                        

Добре, що хоч ректор дозволив мені попросити допомоги в пошуках серед друзів. Однак наголосив, аби я обирала тільки тих, кому довіряю. Від цих слів я мало не розсміялась прямо так. Я перший тиждень в цій школі, я тут нікого не знаю. Хоча в мене є Пашка, і він то точно мене не зрадить. Ще можна було би подумати про Кімі, але ми не так давно знайомі. Тому вибір був очевидний. Зібравши усі книжки та папери, що дав мені ректор Мартінез для ознайомлення, я попрямувала до кімнати брата. Чоловік справді вирішив, що це має мені допомогти. Ну він цікавий, звичайно. Знайти маленький кулон, що виглядав ніби червона крапля, в якій постійно переливалася енергія, у величезній школі. Це ще те завдяннячко.                                                                                                                                          

Мені ледве вдалося постукати в двері брата, адже руки були зайняті цими книжками. Цього разу мені майже одразу відчинив Пашка, що лише здивовано подивився на мене, проте нічого не сказав. Але після швидкого огляду літератури, яку я притягнула з собою, він все зрозумів. Певно брат вже намагався це зробити, і саме тоді вони зрозуміли, що їм потрібна дівчина.                                                

- Я це все не зможу прочитати сама, - пробурчала я. - Мені потрібна допомога.                                       

- Вона так до тебе неслася, що пррро мене забула, - раптово біля мене з'явився Васька, який, напевно, біг від самої кімнати. - А я ж тебе можу тобі допомогти. Як твій Пррровідник я маю бути поррруч, коли ти досліджуєш нову магію.                                                                                                                                

- Раз така справа, то заходьте, ми вам допоможемо, - бачачи моє напруження, брат продовжив. - Не хвилюйся, мої друзі в курсі. Як ти здогадалася, я сам шукав артефакт ще на першому курсі. І вони допомагали. Але я сподівався, що ректор зачекає хоча б трохи.                                                                  

- Не в його пррравилах, - фиркнув кіт, заходячи в середину.                                                                         

Я ж послідувала його прикладу. Тут сьогодні були лише Спайк та Пітер. Певно хлопці вирішили обійтися без своїх традиційних посиденьок. Вони вже збиралися щось сказати, як помітили Ваську, який спокійно заліз на стіл та обвів всіх поглядом.                                                                                       

- Ви що кота ніколи не бачили? - промурчав той. - Якось не ввічливо з вашого боку. Чи ви рррозмовляти не вмієте?                                                                                                                                                        

- А в тебе милий Провідник, - першим отямився Спайк. - І з чим ти до нас прийшла цього разу? Хочеш казочку почитати? - він вказав на книжки.                                                                                                       

- Ага, казочку про древній артефакт через який ми можемо всі померти, - відповіла я. - Допоможете мені шукати?                                                                                                                                                      

- А в нас є вибір? Ти ж сюди прийшла, адже сама не впораєшся, - посміхнувся Пітер, забираючи в мене книжки. - Відчуваю, в нас буде весела ніч. Треба щось перекусити, бо я дуже голодний, а сидіти нам тут кілька годин.                                                                                                                                                      

- Не хвилюйся Піт, на крайній випадок засмажимо кота, але тебе голодним не залишимо, - відмахнувся Спайк.                                                                                                                                                                  

- Я тобі засмажу, кррреветка двунога, - пробурчав кіт та зайнявся своєю улюбленою справою, а саме заснув.                                                                                                                                                               

А от нам було зовсім не до сну, адже попереду багато роботи. Хоча я навіть уявлення не мала з чого саме починати та що взагалі тут шукати. Для початку я вирішила прочитати більше про сам артефакт. Цей кулон належав Ідріані Чорнотій, моїй дуже далекій родичці. Вона була могутньою ковенною відьмою, ще й не просто входила до його складу, а навіть очолювала.                                                      

Колись руйнівна енергія відкрилась в древньому місці, яке потривожили чорним закляттям. Ідріана за допомогою свого ковена приховала силу в артефакті, яка і живить магією цей острів в небі. Однак артефакт потребував крові Чорнотій кожні сто років. Під час останньої битви кулон був втрачений. І якщо його не знайти, то острів перестане підживлюватися магією і впаде на землю, а та уся енергія, що ховається в артефакті вивільниться назовні, знищуючи все на своєму шляху. Яка чудова інформація, просто легше від неї стало. Проте відповіді на те, де його шукати так і не з'явилося. І що ж робити далі?