Глава 13

Після ще кількох невдалих спроб викликати мою магію, я остаточно здалася. Хотілося просто закинути цю ідею, адже нічого не виходило. Та якщо це зробити, я повернуся додому та таки почну вчитися на медичному факультеті. А мені би цього зовсім не хотілося. Тому я маю прикласти якомога більше зусиль. І тоді моя магія нарешті прокинеться. Та попереду почалися нарешті вихідні, і в першу чергу я добре виспалася. Однак побудувати план на день мені не дали, адже мене до себе викликав ректор. Це дивно, адже я після першого нашої зустрічі жодного разу з ним не пересікалася. Можна було би подумати, що це через мою силу, проте, наскільки мені відомо, перший семестр точно ніхто не чіпатиме мене. А значить тут щось інше.                                                                                                        

Залишивши Ваську в кімнаті, чим той був цього разу чомусь незадоволений, я швидко перевдягнулася та попрямувала до кабінету ректору. Він вже чекав на мене. Ну що ж, приміщення мене зовсім не вразило. Я чекала чогось більшого від голови магічного навчального закладу. А кабінет схожий на такий, як в нашого директора в місцевій школі. Прості сірі стіни, на підлозі м'який чорний килим, а ще дубові меблі. Сам ректор Мартінез був вдягнений в костюм та якусь химерну мантію, що так часто люблять показувати у фільмах. Справжній відьмак, від магії якого я знову відчула хвилювання. Вона була настільки древня, що ставало страшно. Чоловік жестом показав мені присісти на крісло, що я і зробила. Навіть краще, адже ноги мене більше не тримали.                                                                        

- Я щось зробила не так? - врешті спитала я.                                                                                                

- Ні, - він м'яко розсміявся. - З чого такі висновки?                                                                                           

- Просто до ректора не викликають в перший тиждень навчання просто так, - потиснула плечима я. - Тому і виникають такі підозри.                                                                                                                           

- Я тебе покликав зовсім з іншої причини, Асю, - ректор Мартінез, здавалося. напружився. - Не знаю чи відомо тобі, та Чорнотій це древній та могутній рід відьом. Насправді навіть будівлю Школу будували саме твої предки, - оце так новина. - Стільки років ми підтримували життя в цьому місці, однак зараз сталися проблеми. Древній артефакт, що дозволяв нам триматися у повітрі, був втрачений. Після одного випадку він зник, проте знаходиться десь в Школі. І віднайти його може лише Чорнотій. Нам потрібна твоя допомога.                                                                                                                                    

- А чому ви не попросите Пашу? - здивувалася я. - Він би зміг його знайти ще раніше. Та і я не знаю, що робити.                                                                                                                                                           

- Кровна магія в родині Чорнотій передавалася по жіночій лінії, тому твій брат не міг цього зробити, - пояснив він. - Якщо ти не віднайдеш артефакт, Школа просто впаде на землю, зруйнувавши все на своєму шляху. Але це не найгірше. Магія, що нарешті знайде вихід, знищить частину землі. Тому я прошу тебе це зробити.                                                                                                                                   

На якусь мить я навіть не знала, що відповісти. Я лише тиждень тому приїхала в Школу, півтора як дізналася про те, що я відьма. А тепер мене просять знайти артефакт, який має врятувати людей. Чудово просто. Я хочу вчитися і нічого більше. Порятунок простий лише в книгах, там це справді круто і героям все вдається. Та я не з таких людей. В мене до того точно руці не лежать. Але і відмовитися не гарно. Тому я підібрала оптимальну відповідь.                                                                                                

- Добре, я спробую, - відповіла я.                                                                                                                      

Чоловік розслабився та навіть посміхнувся мені. Я ж йому не пообіцяла цього зробити. І якщо нічого не вийде, то хоча б моя совість була чистою. Ректор Мартінез був вже згоден навіть на таке. Видно, справа дуже серйозна. А значить на мені велика відповідальність. От не хочу я цього, я ж не герой. Та в мені тече кров Чорнотій, і в мене немає виходу...