Глава 12

Сьогодні в мене було індивідуальне заняття з містером Аластором. Через те, що я досі не проявилася, декан вирішив мені допомогти з проявом магії. Спочатку я думала, що це лише через те, що я маю Провідника. Однак це не так, адже кожен студент, який ще досі не може керувати своїм даром, отримав додаткові уроки. Не така я вже й особлива. Проте все ж взяла Ваську та попрямувала до малої зали, де на мене чекатиме містер Аластар.                                                                                         

- А мені обов'язково було йти з тобою на цей урррок? - пробурчав кіт. - Я би кррраще ще трррохи поспав. МурррАська, зовсім ти мене не шкодуєш.                                                                                        

- Ти цілими днями тільки те й робиш, що спиш. Тобі корисно трохи прогулятися, - відповіла я. - До того ж містер Аластар сказав, що ти маєш бути там присутнім. Ніби це якось допоможе викликати мою магію. Так що терпи.                                                                                                                                         

- Кошмаррр, оце знайшов собі пррроблему на свою голову, - фиркнув кіт на моїх руках. - Я тебе вночі добррряче вкушу.                                                                                                                                             

Але я нічого не відповіла йому, адже вже увійшла до малої тренувальної зали. Саме приміщення було самим звичайним. Високі темно-сірі стіни, такого ж кольору підлога. І тут було би дуже темно, якби не велика кількість вікон, що виходять на велику залу. Але я бачила їх з того боку, там воно затемнене. А значить нас ніхто не побачить. Містер Аластар вже стояв біля одного з вікон, спостерігаючи за тим, що відбувається там.                                                                                                                                             

- Ти запізнилась, - сказав він.                                                                                                                          

- А я її поперрреджав, що тррреба поспішати, - промурчав Васька. - Та хіба Аська мене слухає? Ні, навіщо це.                                                                                                                                                           

- Я просто не одразу знайшла вхід в малу залу, - визнала я. - Наступний раз таке не повториться. Я обіцяю.                                                                                                                                                             

- Ну що ж, добре, - визнав містер Аластар. - Присідай сюди.                                                                      

Він вказав на крісло, якого ще кілька хвилин тут не було. Напевно, це саме один з видів магії. Я ж послухала декана. Ваську на руках тримати було не дуже легко, тому я й поставила його на підлогу. Кіт знову забурчав. Він взагалі не буває задоволеним. Містер Аластар опустився навпроти, уважно мене роздивляючись.                                                                                                                                                 

- Ася Чорнотій, ти знаєш, що належиш до древнього роду відьом? Твоя мама теж була однією з найкращих випускниць Школи Відьом, - я знала, що вона тут вчилась, але щоб так добре. - Та й твого батька знають тут всі.                                                                                                                                       

- Що? - не зрозуміла я. - Ви знали мого тата?                                                                                            

Ні, я здогадувалась, що він теж був відьмаком, але щоб настільки величним. Тоді ж цьому мама звідси тікала? Що її настільки налякало? Однак зараз мене цікавило не це. Містер Аластар щось знав про мою родину.                                                                                                                                                      

- Так, він був моїм другом, - відповів декан. - А ще одним з найвеличніших героїв. Завдяки йому відьми досі можуть жити, а Школа відьом існує, - чоловік перевів погляд на Ваську, що удавав ніби спить. - І я сподіваюся, що ви прославите свій рід та будете добре вчитися. Як і ваш брат, Павло. Видатний студент, - ну що ж, я знаю, що він молодець. - Але для початку нам потрібно розбудити твою магію. Тому зараз закрий очі.                                                                                                                                        

Відчуваю, я ще не раз буду чути про ті очікування, що я можу не виправдати. Але ж треба старатися. Та наступну годину в мене абсолютно нічого не виходило. Навіть ставало якось сумно. Присутність Провідника теж не допомагала. Все ж містер Аластар здався та відпустив мене додому. Невже в мене справді нічого не виходить?                                                                                                                              

- Я просто бездарна, - видихнула я, коли ми йшли до кімнати. - В мене немає магії чи я прото не можу розбудити дар.                                                                                                                                                  

- Все буде добррре, - промурчав Васька. - Пррросто твоя магія спить дуже глибоко. Але я відчуваю в тобі силу. Знаєш, - продовжив він. - Я знав одного чарррівника, даррр якого пррроявився не одррразу. Пррроте він був одним з найсильніших за всю історррію.                                                                             

Це мене трохи заспокоїло, адже ще не все втрачено. Однак тут виникало інше питання. Звідки Васька знає інших чарівників? Що цей котисько ще приховує від мене?