Глава 11

Вечірка пройшла досить непогано. Після того, як Еліна забрала Дрейка, я знайшла Кімі та ми просто веселилися. Через якийсь час до нас приєднався Пашка зі своїми друзями, що не дуже сподобалося моїй другій сусідці. Ще би, тут аж двоє студентів третього курсу бойового факультету. Думаю, вона хотіла показати іншим, що вона краща за них. А тут біля нас одразу ж опинилась досить непогана компанія. Ну що ж, її проблеми.                                                                                                                       

Та на ранок я була дуже втомлена. Вже другу ніч я майже не спала, адже пізнавала особливості нового життя. Тепер потрібно збиратися на навчання. І мені це вже не дуже подобалося, адже сьогодні більшість уроків ми будемо лише з бойовим факультетом. Як виявилося, в нас дуже багато спільних предметів, на відміну від студентів, що вивчають просту магію. Шкода, адже я встигла подружитися лише з Кімі, а інших не знаю. Тому після обіду, коли закінчилися наші спільні уроки, я йшла з дуже поганим настроєм. Доведеться ще й терпіти Еліну, яка весь час занадто голосно обурюється тим, що їй доводиться жити з нами. Саме з такими думками я і опустила за стіл, поклавши голову на руки. Ну не вмію я заводити нові знайомства, що тут зробити.                                                                                      

- Біля тебе вільно? - почула я дівочий голос.                                                                                                  

Біля мене стояла досить симпатична дівчина. Вона мала невисокий зріст та дуже гарну фігуру. До того ж довге каштанове волосся та яскраво-сині очі. І когось вона мені дуже нагадувала. Коли дівчина присіла поруч, я стала більш уважно розглядати її. Здається, ми вчимося разом на факультеті природної магії. Однак бачила я її не навчанні. Тільки потім до мене дійшло.                                            

- Ти дуже схожа на... - почала я.                                                                                                                     

- На Еліну Марінеску? - посміхнулася незнайомка. - Звичайно, адже ми з нею близнята. Тільки я не виглядаю так зухвало, як вона. До речі моє ім'я Ліла, - вона протягнула мені руку, яку я потиснула. - Ми з тобою будемо вчитися разом.                                                                                                                       

- Напевно це дуже дратує твою сестру, - сказала я раніше, ніж встигнула подумати.                                

Але Ліла все так само посміхалася, тільки погляд ковзнув у ту сторону, де сиділа Еліна зі своїми подружками. Вона ніби демонстративно не дивилася в нашу сторону, хоча я бачила, що їй цікаво подивитися чим там займається сестра.                                                                                                        

- Насправді їй байдуже. Ми з Еліною не близькі, та й доля розвела нас по різних факультетах, - сумно видихнула Ліла. - А ще я живу в кімнаті з двома іншими дівчатами з бойового. Вона би з радістю помінялася місцями.                                                                                                                                        

Мені стало якось сумно від цього. Вони ж різні сестри, а в Школі навіть не розмовляють одна з одною. Принаймні я жодного разу не бачила Лілу поряд з Еліною. Таке відчуття, ніби друга соромилася своєї сестри. Я одразу ж згадала Пашку, який прийнявся мені тут все показувати. І я знала, що брат завжди допоможе мені. Що ж, треба більше цінувати його.                                                                                      

- Знаєш, я зовсім не вмію заводити нові знайомства, - продовжила Ліла. - Але ти здаєшся мені цікавою людиною. Не проти, якщо я буду і на інших уроках сидіти біля тебе та твоєї подружки?                           

Яке цікаве питання. Я на мить задумалася наскільки Еліна та Ліла різні, а вони ж не просто сестри, а ще й близнята. До речі дівчина зараз не зводила з нас погляду, ніби чула кожне слово. І, здається, вона очікувала на мою відповідь. Або мені просто здалося. Врешті я завжди мріяла про те, що в мене будуть друзі. Тому і відповіла.                                                                                                                         

- Це було би просто чудово, - посміхнулася я.                                                                                               

Я помітила, як напружилася Еліна та на мить в її очах проскочив сум. Можливо це знову мені здалося? Чи бойовичка і справді засмутилась?