Глава 10

- Муррраська, тобі тррреба більше тррренуватися, аби пррробудити магію, - повчав мене Васька. - Ти серррйозно вирррішила піти на вечірррку?                                                                                                     

- Він в тебе завжди бурчить? - запитала Кімі.                                                                                                

Я одразу ж розповіла дівчині про те, що нас запросили, чому вона неймовірно зраділа. Наскільки їй відомо, це одна з найграндіозніших вечірок, яку влаштовують старшокурсники. Дуже рідко запрошують когось молодших, і то лише з бойового факультету, або природного. Тому Кіміко була рада, що зможе побувати на такому заході. А я ж обирала собі одяг під бурчання Васьки. Виглядати якось звабливо чи вишукано - це точно не про мене. Тому, витягнувши прості джинси та білу сорочку, я заплела волосся в високий хвіст, залишивши кілька прядей. Обравши білі кеди, я нанесла трохи макіяжу. Ну що ж, досить непогано. Я ж не виряджатися сюди прийшла. А от Кімі вдягнула коротке чорне плаття, що вигідно відкривало її ноги. Вона досі була засмучена тим фактом, що вступила на факультет побутової магії. А так хоч піднімемо їй настрій. Васька ж знову влігся на своєму місці та продовжив спати. Хоча б він заспокоївся.                                                                                                                                                       

Вечірка проходила в одній з тренувальних зал, де зазвичай проводили час студенти бойового факультету. Та зараз тут було дуже багато людей. Думаю, викладачі точно знають про цей захід, інакше все би не проходило так вільно. А я ж одразу відчула себе некомфортно. Так багато людей, і всі вдягнулися саме так, як Кімі. На відміну від мене. Я виділялась навіть серед відьом. Це було легко зрозуміти по тим поглядам, які вони кидали на мене. Може краще повернутися додому, доки не стало пізно. Але ж я вирішила відриватися тут на повну.                                                                                       

- Я там бачу якісь напої. Ти хочеш? - запитала я в дівчини.                                                                          

- Так, але можеш мені принести? - вона дивилась на якогось хлопця, що так мило їй посміхався. - Просто я тут...                                                                                                                                                   

- Та я зрозуміла вже, - посміхнулась я, дивлячись, як той покликав Кіміко ближче до себе.                   

От як в неї так виходить? Лише перший день навчається в Школі відьом, а вже змогла привернути увагу якогось хлопця. Мене завжди вражало те, як дівчат так легко вдається завести нові знайомства, адже це точно не про мене. Тому я попрямувала в ту сторону, де бачила столи. А тут були якісь цікаві закуски та напої. І що з цього безалкогольне? Я ще ніколи не напивалась, і сьогодні точно не планувала це змінити.                                                                                                                                       

- Якщо хочеш простого коктейлю без градусів, то обери зелений чи блакитний. Там лише природний фарбник, - почула я голос.                                                                                                                              

В ту ж мить поруч я побачила хлопця, з яким ми ніби вчилися на першому курсі. Але я не пам'ятаю з якого він факультету. Та на останніх парах його не було, а значить точно не природний. Проте його постава та фігура натякали, що це таки бойовий. Він був набагато вищим за мене, мав світле, майже таке ж як в мене волосся, а ще блакитні очі. Саме такими колись змальовували ідеальних красунчиків, що кожну дівчину зводили з розуму. От тільки я намагалася не звертати уваги на тих. Вони завжди ігнорували мене, а якщо кохання буде невзаємним, то може бути занадто боляче. Але тут він сам підійшов до мене. Ну і навіщо?                                                                                                                         

- Дякую, - відповіла я.                                                                                                                                     

- Наскільки я запам'ятав, ми вчимося разом, - продовжував хлопець. - До речі я Дрейк, вчуся на бойовому факультеті. А ти?                                                                                                                             

- Ася, - автоматично відповіла я.                                                                                                                    

- Гарне ім'я, це ти з якої країни? - запитав він.                                                                                                

Тільки я хотіла відповісти, як до Дрейка підлетіла Еліна. Вона була вдягнена в дуже коротку сукню, ще  й туфлі на підборах. Але, враховуючи, що вона навчається на бойовому факультеті, то може легко вбити мене навіть у такому образі.                                                                                                                  

- Дрейк, а я тебе усюди шукаю. А ти тут... - вона скривилась, дивлячись на мене. - Заводиш нові знайомства.                                                                                                                                                       

- Це Ася, ми ж всі разом вчимося, - посміхнувся хлопець.                                                                           

- А ще Еліна моя сусідка, - сказала я.                                                                                                            

- На нас там чекає Денис, він хотів щось тобі показати. Тому ходімо, - Еліна потягнула Дрейка геть. - Це може нам знадобитися в навчанні.