Глава 10

- Муррраська, тобі тррреба більше тррренуватися, аби прррбудити магію, – повчав мене Васька, ходячи по моїй подушці туди-сюди, наче справжній генерал на параді. – Ти серррйозно вирррішила піти на вечірррку?

— Він у тебе завжди бурчить? — запитала Кімі, спостерігаючи, як мій кіт грізно зиркає на мене, розмахуючи хвостом.

Я одразу розповіла їй про те, що нас запросили. Кіміко аж засяяла — очі загорілися так, наче її щойно оголосили королевою балу. Виявляється, вона давно чула про ці вечірки: їх влаштовували старшокурсники, і потрапити туди вважалося неабиякою честю. Молодших студентів, особливо з факультету побутової магії, майже ніколи не запрошували. Тож вона була просто в захваті. Я ж, навпаки, не відчувала ані крихти ентузіазму. Васька тим часом не вгамовувався. Він вмостився прямо на мій светр, закотив очі й знову загурчав.

— Ти трррренуватися мусиш, а не дурррницями займатися, - фиркнув він. – Даррр сам себе не відкриє.

— Я ж не збираюся там залишатися на всю ніч, — пробурмотіла я, витягуючи з шафи прості джинси та білу сорочку.

Виглядати звабливо? Не смішіть мене. Це точно не про мене. Я заплела волосся у високий хвіст, залишивши кілька прядей, які спадали на обличчя, і взула білі кеди. Легкий макіяж — і все. Достатньо. Я не прийшла сюди, щоб когось вражати.

А от Кімі… вона витягнула коротке чорне плаття, що ідеально підкреслювало її стрункі ноги. Додала тоненьку підвіску, трохи підфарбувала губи — і вже виглядала так, ніби готова зніматися в рекламі парфумів. Її образ разюче контрастував із моїм. І, чесно кажучи, мене це трохи збентежило. Вона завжди вміла привертати увагу, навіть якщо сама того не хотіла. Я ж завжди губилася в тіні.

— Ну от, тепер ми точно виглядаємо, як Попелюшка і її чарівна фея, — буркнула я, застібаючи ґудзики на сорочці.

— Не переживай, ти теж виглядаєш класно, - Кімі тільки засміялася й підморгнула мені. – Просто по-своєму.

Васька, почувши ці слова, театрально зітхнув і зарився мордочкою в ковдру. Я лише закотила очі. Ця його драматичність іноді була зовсім недоречною. Та я вже починала звикати до цього.

— Ви, людські дівчата, завжди турррбуєтеся про дрррібниці, - кіт був ну дуже невдоволеним.

Вечірка відбувалася у великій тренувальній залі, де зазвичай студенти бойового факультету відпрацьовували закляття. Сьогодні ж тут було зовсім інше видовище. Приміщення прикрасили мерехтливими ілюзіями: над головами плавали іскри, у повітрі літали світлячки, що змінювали кольори, а з кутів доносилась музика. Схоже, викладачі знали про це дійство й закривали очі. Надто вже все виглядало офіційно, хоч і неформально.

Але мені було не до краси. Я відразу відчула, як незручність почала душити мене зсередини. Так багато людей… і всі вдягнуті так, ніби вийшли з модного журналу. Я ж виглядала найбільш «приземлено». Погляди, які час від часу кидали на мене інші відьми, тільки підливали масла у вогонь. Я стояла осторонь, намагаючись не звертати уваги, але всередині розривалося від бажання просто розвернутися і піти.

— Я бачу там напої, ти хочеш? — тихо запитала я у Кімі, щоб хоч якось відволіктися.

— Так, але… — вона кинула швидкий погляд на високого хлопця, що не зводив із неї очей. — Можеш мені принести?

Я посміхнулася, побачивши, як її щоки злегка порожевіли. Кімі вирішила насолоджуватись кожним днем в цій Школі. Але по своєму.

— Зрозуміла вже, — кивнула й рушила в бік столів.

Чесно кажучи, я завжди дивувалася, як у Кімі виходить так легко привертати до себе увагу. Вона тільки-но вступила в Школу відьом, а вже хтось був зачарований її усмішкою. Я ж ніколи не мала цього вміння. Нові знайомства давалися мені важко, а хлопці зазвичай обходили стороною. Тож я зосередилася на закусках і келихах із дивними кольоровими рідинами.

— Якщо хочеш простого коктейлю без градусів, то обери зелений або блакитний, — почувся раптом голос поруч.

Я здригнулася й озирнулася. Біля мене стояв хлопець, якого я точно бачила раніше. Здається, він теж був першокурсником, але з іншого факультету. Світле волосся, блакитні очі, впевнена постава. Таких завжди описували у книжках як «принців», від яких дівчата втрачають голову.

— Дякую, — пробурмотіла я, взявши блакитний келих.

— Ми ж разом навчаємось, так? — він усміхнувся. — До речі, я Дрейк, бойовий факультет. А ти?

— Ася, — відповіла я майже автоматично. - Природний

— Гарне ім’я. Це ти з якої країни? — поцікавився він. Я тільки відкрила рота, щоб відповісти, як раптом до нас підлетіла Еліна.

Вона виглядала так, ніби щойно зійшла з подіуму: коротка сукня, високі підбори, бездоганний макіяж. Навіть у такому вигляді я була впевнена, що вона здатна перемогти будь-кого в бою.

— Дрейк, я тебе всюди шукаю, — вона схопила його за руку. Потім кинула на мене презирливий погляд. — А ти тут знайомства заводиш?

— Це Ася, ми ж разом учимося, — спокійно відказав Дрейк.

— А ще Еліна моя сусідка, — додала я з примруженими очима.

— Слухай, нас там чекає Денис. Він хотів тобі щось показати. Ходімо, це важливо для навчання, — безапеляційно мовила Еліна й потягнула хлопця за собою.

— Приємно було познайомитися, - Дрейк встигнув кинути лише кілька слів.

І зник у натовпі. Я стояла, тримаючи келих у руці, й намагалася проковтнути клубок у горлі. Звичайно. Еліна. Вона завжди опиняється в центрі уваги. Навіть якщо просто проходить повз. І от знову — забрала того, хто хоч на хвилину проявив інтерес до мене.

— Супер, — пробурмотіла я сама до себе. — Просто чудово.

Всередині закипала злість. Я знала її лише кілька днів, а вже хотілося іноді придушити. Але замість цього я зробила ковток напою, намагаючись здаватися байдужою. Він виявився приємно солодким, із нотками м’яти. Без алкоголю, як і радив Дрейк.

Та навіть смак не міг перебити думки, що вечірка тільки почалася, а я вже відчуваю себе зайвою. Я вдивлялася в натовп, бачила, як Кімі весело сміялася з тим хлопцем, який так палко на неї задивлявся. Її усмішка сяяла, немов вона вже вдома, серед друзів. А я — гість, який випадково потрапив у чужу казку. І якщо далі все піде так само, то справді не втриматися від бажання втекти.