Глава 6

Загалом на факультет побутової магії поступило сорок одна людина, двадцять вісім дівчат та лише тринадцять хлопців. А от на бойовий та природний однакова кількість, що було рідкістю - по дев'ятнадцять. Тільки в нас навчатиметься чотири дівчини, а на іншому - три. Але це має бути цікаво. Я б не хотіла потрапити до воїнів, адже зовсім не здатна себе захищати. До того ж вони безстрашні, а мій страх висоти нікуди не дівся. Вистачить нам одного представника бойового факультету на родину. Нехай Пашка нас захищає, а я буду просто чарувати. Однак мені тепер було трохи лячно підходити до Містера Аластара, декана нашого факультету. З усіх він єдиний мене налякав. Чоловік же зачекав, доки підійдуть усі студенти, а тоді повів нас кудись. Опинившись в якомусь приміщенні, що було схоже на аудиторію, ми розсілися на вільні місця. Містер Аластар обвів поглядом кожного, а тоді посміхнувся, що стало для мене неочікуваністю. І, побачивши погляди інших, я зрозуміла, що таке було не лише в мене.                                                                                                                                                                

- Я розумію, що мій вигляд вас налякав. Але я стараюся стати для своїх студентів не лише деканом, але наставником та навіть якоюсь мірою другом. Проте іншим це знати не обов'язково, - поруч почувся тихий сміх. - Ми тут не просто студенти та викладачі, а справжня сім'я. Ті, з ким ви зараз сидите в одній аудиторії, можуть не раз вас виручити та навіть врятувати життя. Я ж, своєю чергою, зроблю все, аби ваше проживання тут було комфортним та забезпеченим всім необхідним для навчання, - містер Аластар знову нам посміхнувся. - Якщо у вас будуть якісь питання чи потрібна допомога, можете завжди звертатися до мене. А зараз по одному підходьте до мене і ми розберемося в якій кімнаті ви будете жити.                                                                                                                                      

- Не такий він вже й стрррашний, - промуркотів Васька. - Ти кррраще слухай Аластаррра, він рррозумніший за тебе.                                                                                                                              

Я ж якось настільки захопилася своїми думками, згадуючи враження від сьогоднішнього дня. Тому не слухала розповідей кота та підійшла до містера Аластара останньою. Якось досі не могла прийти до тями після всього, що сталося. Я тепер вчитимуся магії в Школі відьом. До речі я тут була єдиною, хто приїхав з Провідником. І це зовсім не здивувало декана.                                                                             

- Ася Чорнотій, - сказала я.                                                                                                                              

- Твоя кімната буде на четвертому поверсі, там буде написане твоє ім'я. В тебе буде дві сусідки, - містер Аластар протягнув мені ключ, однак він не зводив погляду з кота. - Я бачу ти не сама приїхала до нас. Це твоя домашня тваринка?                                                                                                             

- Нерррозумний відьмак, я Пррровідник, - ображено сказав той. - І звати мене Вася. Я буду допомагати Асьці у навчанні.                                                                                                                 

- Провідник, як цікаво. Давно в нас такого не було, - чоловік знову посміхнувся. - Що ж, пані Чорнотій, думаю, що цього року в нас буде цікаве навчання. Сподіваюся, що вам тут сподобається.                     

Я ж могла лише кивнути та пробурмотіла подяку, а тоді поспішила на пошуки своєї кімнати. Значить він не одразу зрозумів, що цей кіт незвичайний. Можливо він не випромінює чари. А їх взагалі можна побачити? Так, не потрібно себе завантажувати зайвими питаннями. Краще все дізнаюся на навчанні. Я піднялась на четвертий поверх, шукаючи потрібні двері. Вони опинилися аж в кінці коридору. На ній було написано три імені:                                                                                                                                  

Ася Чорнотій - Пр                                                      

Кіміко Пей - Пб                                                      

Еліна Марінеску - Б                                                      

Значить в мене буде аж дві сусідки. І, судячи з букв, ми усі з різних факультетів. Чудово, сподіваюся, вони будуть не проти мого Провідника. Я ж вставила ключ та відчинила двері. Тут було досить затишно. Три столи, три ліжка та три шафи. Ще було купа різних стільців та пуфиків, а ще тумбочки. Я бачила двері, що скоріш це ванна кімната. І якось все розставлено так, що у кожного був свій простір. І як в такій невеликій Академії вміщається стільки кімнат подібного розміру. Я ж бачила як близько розташовані двері в коридорі. Напевно, знову якесь заклинання. Вже два місця були зайняті, тому мені дісталося частина кімнати з масивним дубовим ліжком, а виконано все в білих кольорах. Дивно, але вже тут було місце і для Васі та все необхідне.                                                                                            

Коли я вже почала розкладати речі, до кімнати увійшла одна з моїх сусідок. Вона була вища за мене та мала дуже гарну фігуру. Довге чорне волосся, миле обличчя та блакитні трохи розкосі очі. Скоріш за все - це Кіміко Пей. Широка посмішка була адресована мені. Дівчина присіла на своє ліжко, та нарешті вирішила представитися.                                                                                                                                  

- Привіт, я Кіміко, - посміхнулася вона. - А ти?                                                                                               

- Ася, - відповіла я. - Ти з Японії? - ну не стрималася я, і вирішила запитати на пряму.