Глава 4

Наступні кілька днів мама та брат пояснювали мені особливості цього світу. Звичайно для мене це все було новим, однак таким цікавим. Я ж мріяла про це з дитинства. Проте в книгах завжди означає, що будуть якісь небезпеки. Та в нас реальне життя, тут має бути все круто. Принаймні я вірила в це. На ранок після появи кота, мама зателефонувала до університету та відмовилася від мого навчання. Оригінали документів ми ще не віддавали, тому і проблем не буде ніяких. А вже завтра я відправлюся у Школу Відьом. І чим ближче наближався цей день, тим більше я хвилювалася. В мене досі не проявився дар. Чи це може бути проблемою?                                                                                            

- Не хвилюйся, мурАська, - промовив Вася, ніби читаючи мої думки. - Ти із дррревнього ррроду відьом, та і я відчуваю твою магію. Пррросто все буде з часом.                                                                                

- А якщо я бездарна? - я навіть намагалася посміхнутися. - Можливо вони змінять своє рішення і вже за місяць я повернуся сюди. І що тоді робити? Я ж ніде не навчатимуся, а роботу знайти в моєму віці досить проблематично.                                                                                                                                      

- Ти знову себе накррручуєш, - кіт закотив очі, що було для мене дивно, адже я не знала, що вони так вміють. - Скажи їй щось, а то я вже втомився.                                                                                                

Обернувшись, я побачила мого брата, що стояв у дверях. Раніше ми були близькими, та останнім часом щось сталося. Він ніби тримався від мене на відстані. З того самого часу як поїхав на навчання. Це тепер я розумію в чому причина. Та за ці останні дні все налагодилося, Паша намагався проводити зі мною більше часу. І мені це справді подобалося, адже я сумувала за своїм старшим братом. Васька ж розтягнувся на ліжку та ніби заснув, а хлопець підійшов до ліжка та присів так, аби не зачепити кота.  

- Дай вгадаю, ти хвилюєшся через те, що твоя магія досі не проявилася, - посміхнувся він.                    

- Ти подивися, який здогадливий. Чи це частина твого дару? - я намагалася приховати своє хвилювання від брата.                                                                                                                                      

- Повір, кожен був на твоєму місці. Є навіть ті, хто свою силу знаходив саме в школі, - продовжував Паша, ігноруючи мої слова. - Я ж хвилювався, що моя магія може опинитися занадто слабка і вже за місяць мене виженуть зі школи, - ці думки були такими ж, як в мене. - Проте не варто тобі хвилюватися. В тебе обов'язково все вийде. До того ж варто хоча б спробувати. Невже ти не хотіла б вміти робити ось так?                                                                                                                                                              

Він на якусь мить зосередився, а потім в його руках виник невеличкий вогник. Від здивування я мало не скрикнула. Він був невеликим, проте таким якимсь теплим та рідним. Я навіть не стрималася, та доторкнулася до нього. І справді, вогник мене зовсім не обпікав. Це саме те, чого я б теж хотіла навчитися. Робити диво ось так просто. Я ж мріяла про це, а тепер з'явилися якісь сумніви.                    

- Напевно я просто боюся, що нічого не вийде, і мені доведеться відмовитися від цього світу та жити як всі інші люди. А я не зможу, коли вже знатиму про інший бік, - з моїх очей почали падати сльози.            

Паша ж притягнув мене у свої обійми. І це було так приємно, адже я справді відчувала його підтримку. Він вірив в мене навіть більше, ніж я сама.                                                                                                   

- Ти ж моя сестра, Аська Чорнотій. В тебе не може не вийти, - посміхнувся він, витираючи мої сльози. - Наш рід досить видатний, і його знає чи не кожен. Ти ж не осоромиш мене при всіх? - я відповіла йому посмішкою. - Тому можеш навіть не хвилюватися. Все буде добре. Та і я ж завжди буду поруч. Хоч я й вчитимуся на іншому курсі, але школа не така вже й велика. Я буду з тобою.                                       

Його підтримка і справді підняла мені настрій. Я не скажу, що ось так одразу пропали всі мої сумніви, однак і справді стало трохи легше. Мені пощастило з родиною, адже вони завжди були готові мене підтримати. І в цій розмові я навіть не помітила, що Вася не спав, а слухав кожне наше слово, гордо посміхаючись.                                                                                                                                                    

А тепер друзі, хотіла в вас дещо запитати))) Чи приглянувся вам вже якийсь персонаж за це короткий період?) І є якісь думки стосовно Васьки, який зіграє дуже важливу роль в цій книзі))) Чекатиму на ваші відповіді)

Всіх люблю та обнімаю =*