Глава 3

Я опустила кота на ліжко, а сама присіла поруч з мамою. Вона старалася відводити погляд від мене, адже точно не збиралася мені розповідати все. Проте тепер доведеться, адже я не збираюся так просто відступати. Так, я все ще налякана, і шок може взяти своє. Тому я просто сиділа та чекала, доки мама почне говорити. Вона ж намагалася відтягнути цей момент, та тепер вже не вийде, адже я не зможу це все забути.                                                                                                                                          

- Ми не зовсім проста родина, - почала вона.                                                                                                

- Це я вже зрозуміла, - фиркнула я.                                                                                                              

- Ти ж читала оті всі книжки про магію, тому і зрозуміти тобі буде легше. Загалом, - мама довго збиралася з силами. - Наш свій зовсім не такий, як тобі здавалося. Поруч зі звичайними людьми живуть і ті, хто зберігають секрет. Асю, ми відьми, - від здивування я мало не відкрила рота. - Так, я собі уявляла це все інакше. Хоча я дуже сподівалася, що в тебе не буде дару, адже досі не було ніяких проявів. Та поява цього кота дає зрозуміти, що все зовсім не так.                                                               

- А Паша? - не зрозуміла я. - Він...                                                                                                                    

- Ти хотіла спитати, чи маю я дар? - почула я голос брата.                                                                          

Ну, звичайно, це був він. Його кімната знаходиться навпроти маминої, а ми не сильно турбувалися про те, аби тихо розмовляти. Але, судячи з його вигляду, він ніби й не спав. До того ж якось підозріло посміхався. Сівши в крісло, Паша не зводив погляду з мене. А от мама навпаки, намагалася уникати цього всього. А в мене, здається, зараз голова вибухне. Це ніби якийсь сон, адже в реальності такого не буває. Хоча, я ж самого дитинства бачила дещо дивне, але списувала все на багату уява. От в усіх книгах говориться, що головні герої довго не можуть повірити й навіть не хочуть тих пригод, які на них очікуватимуть. А мені ж навпаки, це подобалося. І я боялася, що скоріше це може виявитися не правдою.                                                                                                                                                             

- Я теж відьмак, - посміхнувся брат. - І навчаюся в Академії відьом. Мій дар проявився, ще коли мені було дванадцять років, однак ми намагалися приховати це від тебе.                                                          

- Навіщо? - не зрозуміла я.                                                                                                                             

- Доню, зрозумій мене, - мама взяла мене за руки. - Я хотіла вберегти тебе від тих небезпек, що приховує наш світ. Коли в Паші прокинувся дар, я справді хвилювалася за нього. У свій час я тікала звідти, адже намагалася вберегти вас. Тому, сподіваюся, ти не будеш на мене злитися. Пройде час, і ти справді зрозумієш мене.                                                                                                                              

Однак я не злилася на неї. Можливо я якась не правильна, та це ж саме те, про що я мріяла з чотирьох років. В мене зараз якась суміш ейфорії та страху. Я справді відьма, хоча дар так і не проявився. І, судячи зі слів мами та брата, це не нормально. А що там казав кіт? Що провіднику бувають у відьом дуже рідко.                                                                                                                                            

- Ну досить, - промурчав Вася. - Це вже спррравді набррридає. Ася запрррошена навчатися в Школу відьом на перрршому курсі. І я тут для того, аби підготувати її. За тррри дні вона має відпррравлятися.  

- Школу відьом? - перепитала я.                                                                                                                 

- Це навчальний заклад для людей з таким даром, як в нас, - пояснив Паша. - Тобі там точно сподобається. І якщо в тебе не проявився дар вдома, то там це обов'язково станеться. До того ж я завжди буду поряд з тобою, якщо буде потрібна допомога. Та й провідник теж.                                       

Тобто зараз в один момент збулися усі мої мрії? Я не проживу нудне життя та не піду навчатися в медичний університет? Ні, це точно просто прекрасно. Однак мама казала, що світ дуже небезпечний, і вона мене намагалася захистити від нього. Та я ж не можу все життя ховатися від того, ким я є насправді. Для мене зараз багато чого буде новим, і я більшість речей просто не зрозумію. Та я впевнена, що хочу цього...