- Ася Чорнотій, ви успішно склали іспити та вас зараховано до списку студентів, - почула я фразу декан медичного факультету.
Ну от і за що мені це прокляття? Я вже чесно старалася завалити усі предмети, аби мене з криком вигнали звідси. Тоді б я змогла поступити туди, куди по-справжньому хотіла. Але моє прізвище вирішувало за мене. Через те, що моя мати професор медичного університету та талановитий кардіохірург, то шансу вилетіти звідси немає. Шкода...
А я ж ненавиджу медичну справу. Краще пішла б вчитися кудись в інакше місце. Однак я досі уявлення не мала, чим хочу займатися. Я вірила в магію. І хоч сови в одинадцять років я так і не дочекалася, та надія помирає останньою. І зараз ця сувора жіночка в сірому жахливому светрі та з бридкими окулярами руйнувала мою мрію.
Ну що ж, така вже в мене доля. Якщо Паші вдалося втекти від цієї участі, то тяжка доля родинної справи лягла на мої плечі. Не хочу цього. Хочу жити своїм життям, в якому була б магія, заклинання та чарівні істоти. Мама каже, що мені час подорослішати. Однак якщо доросле життя означає робити те, що від тебе вимагають, то я відмовляюся від цього.
І коли я вже змирилася з тим, що мені таки доведеться вчитися на медичному факультеті, в моїй кімнаті з'явився чорний кіт...