Розділ І

- Ася Чорнотій, ви успішно склали іспити та вас зараховано до списку студентів, - почула я знайомий голос декана медичного факультету, який дзвенів у моїх вухах, неначе дрібні дзвіночки на вершині гірського дерева.

Ну от і за що мені це прокляття? Наче вчора я намагалася завалити ці іспити, щоб хоча б мати шанс на звільнення, на те, щоб мене з криком вигнали звідси, і я могла поступити туди, куди по-справжньому хотіла. Здавалося, це було єдиним виходом з цієї жахливої ситуації.

Але, на жаль, моє прізвище виявилося тягарем, який все вирішував за мене. Моя мати – відомий професор медичного університету і талановитий кардіохірург, і її слава непокоїла всі шляхи. Шансу вилетіти з цього місця не було. Я навіть не могла по-справжньому розраховувати на інший шлях. Шкода... Я вже змирилася з цим, але від цього не стало легше.

А я ж ненавиджу медичну справу. Якби це було хоч щось інше! Я мріяла йти в іншу професію, вчитися десь далеко від цих нудних коридорів, від лікарняних палату і суєти, але так і не змогла знайти, чим саме хочу займатися. Мене тягнуло до магії. Я вірила в чудеса, навіть якщо вони не з’являлися, навіть якщо сови не приносили мені листів з Гоґвортсу в одинадцять років.

Може, я була наївною, але надія помирає останньою. Вона була як полум'я, яке я тримала в серці, незважаючи на всі ці неуспішні спроби зламати мою віру. І ось тепер, в кімнаті, що пахла туманом старих книг, стояла вона – ця сувора, сіра жінка в жахливому светрі, з бридкими окулярами на носі, і руйнувала всі мої мрії, мої сподівання на інший світ.

Я намагалася прийняти це. Тож моя доля була вже вирішена. Мій брат, Паша, зміг втекти від цього непотрібного тяжкого шляху. Він пішов у інший університет, зробив те, що хотів. А я? Я не могла зробити нічого, окрім як нести важкий тягар родинної справи. Це було наче прокляття, яке впало на мої плечі, замість того, щоб бути вільною від цього.

Я не хочу цього! Я хочу жити по-своєму, бути справжньою, щоб навколо були не тільки стільки наукових формул і медичних термінів, але й магія, заклинання і таємниці, як у казках.

Мама завжди повторює, що мені час подорослішати, але що означає це доросле життя? Це життя, коли я повинна підкорятися і робити те, що від мене вимагають? Якщо так, то я відмовляюся. Я не готова віддати себе цьому нудному, одноманітному шляху.

І ось, коли я вже почала миритися з думкою, що мені доведеться вчитися тут, на медичному факультеті, і відкинути всі свої мрії, раптом щось змінилося. У моїй кімнаті з’явився чорний кіт. Це було так несподівано, що я ледве не впала зі стільця. Він увійшов, мов тінь, з нічого. Таємниче і несподівано. І в тому погляді його золотих очей була якась загадка. Чи це був знак? Чи, може, моя надія на справжні зміни, на інший шлях, все ж була не марною?