5. А вдома...

Подруга вернулась через тиждень, під вечір. Хотілось її задушити та хто ж мене додому доставить, та і невдушенна вона в мене!

 Слізних прощань не було. Нам щиро подякували, запрошуючи ще погостювати чи навідатись пізніше і Еля нас переправила. Та прямо до моєї кухні. Обох. І швидко злиняла, чула, що пахне смаленим!

Батьки якраз вечеряли. Мама понуро ковирялась в тарілці, тато взагалі був якийсь сірий на обличчі.

Кирил стис мою руку, переступила з ноги на ногу і кихикнула.

О, спочатку варто було прислати листа поштою, потім позвонити і лише тоді з’являтись їм на очі!

- Маринка! – рявкнув татко і підвівся з-за столу, Кирил обняв мене за плечі, даючи знати, що він поряд. А татко був злий, дуже. – Ти де пропадала!?

Це задрижали стіни, чи мені здалось?

- Маринко. – мама виглядала розгубленою. – З тобою все добре?

Хоч хтось на моїй стороні! Та раділа рано. Тато не збирався бути таким же ласкавим. Ніколи таким злим його не бачила.

- Так ти з цим хмирем пропадала стільки часу!? – його аж трясло.

- Тат, ніякий він не хмир! – перебила татка і навіть встигла пожалкувати про це.

- А тепер заткнись і слухай! Ти під домашнім арештом. Ніякого телефона, компа! Ніякого Кирила! – він мало не спопелив його поглядом. – Марш в свою кімнату!

Я рвонула йти та Кирил міцно тримав мене за плечі.

- Павло Веніамінович, дозвольте пояснити. – спробував він та було марно.

- Ти глухий хлопче? Геть з моєї квартири, і щоб більше не переступав поріг.

- Павле…- спробувала втрутитись мама

- Іди…- шепнула я йому. – Зустрінемось.

Він нахилився і поцілував мене, вибиваючи увесь дух з легень. Та татко був невблаганний. Він прямо за шкірку відірвав Кирила за мене. За шкірку це так, умовно – вони були одного зросту. А потім виштовхав у спину за двері. Я бачила, як Кирил стис кулаки та знала – він нізащо не наробить дурниць!

Поки тато «гостинно» проводжав Кирила за двері мама обняла мене.

- Де ж ти була, дівчинко моя? – в її очах стояли сльози.

- Обов’язково розповім, в мене просто не було можливості зв’язатись.

- І так, поговоримо! – проричав тато.

- Ти старий дурню, як хлопця спровадив? На дворі мінус двадцять, а він же в одній футболці.

- Тат, він ні в чому не винен. – прошепотіла я.

- Та щоб, немає на вас доброго ременя! – батько розвернувся і вийшов в коридор. Збоку побачила, як дістає Миколині туфлі і куртку.

- Павло, замов таксі. Його ж батьки теж… - мама схлипнула.

Батько видав кілька словечок матом і двері брязнули.

- Їсти хочеш? – як завжди запитала мама, зрозуміла, що я вдома і прощена, нею точно!

- Ні, мамуль. Ми тільки повечеряли.

- Ну хоч не голодувала. – мама погладила по щоці. – Він хороший хлопчик?

- Дуже. – прошепотіла і додала. – Тільки не хлопчик.

Вуха загорілись.

- Ясно. – мама все зрозуміла. – Сподіваюсь це не основна причина відлучки?

Я швидко захитала головою і впала за стілець в кухні. Вона налила в чашки чай. Якраз зайшов тато.

- Ти чого ще тут? – рявкнув він.

- Павлуш, ну не варто. Хай розповість хоч що сталось. – мама миролюбиво спробувала всадити татка за стіл.

- Чого розпавлушалась. Доведете ви мене обидві до інфаркту! Ти от мені скажи, де ти пропадала півтора місяця! Ми в розшук подали. Місто на ноги підняли, область!

- Так мене ж не було півтора тижня. – тільки й вилетіло в мене.

- Півтора тижня! Та що ти говориш, увімкни телевізор і подивись! – тато знов розходився. – Ми матір разів п’ять відпоювали. Батьки твого хмиря теж мало не віддали богу душу!

- Він не хмир! Це я винна!

- Ти! Не варто його вигороджувати!

- А я кажу, як є. І знаєш, не зникни ми тоді він би досі був мертвий – і все через мене!

Батько відсахнувся.

- Що? Не віриться в таке? Тільки от, якби він помер, не знаю, як би жила далі.

З розгону сьорбнула гарячий чай і обпеклась, захекала.

- Піду зателефоную в поліцію, скажу, що ти з’явилась. – нарешті видав мудре рішення тато. – Але ти все одно покарана! Ніякого Кирила. А торкнеться хоч пальцем чи я взнаю що…

- Тат, досить!

- …яйця відірву.

Він вийшов з кімнати і почав набирати відділок по-міському номеру.

Потім я розповідала і максимально чесно відповідала на питання батьків. Тато здається трохи відтанув, а коли я транспортувала чашки в умивальник з допомогою енергії аж присвиснув. Покарання не відмінив.

Але мама була добріша.