1. Як я намагалась...

Як завжди останнім часом я ледве прокинулась. Часто будила сусідка по кімнаті.

А якось забула і я продрихла до обіду і пропустила половину пар, за що заробила відробіток на вихідні. Як кажуть – все гавніше і гавніше…

За шкірку я викопала себе з ліжка. Спала я тепер по чотири-п’ять  години вночі і вдень, на медитації ще півтори. Часто засинала на ходу. Та попуску собі не давала.

І це було добре, бо увесь день були пари. І навіть на перервах між ними я намагалась щось вивчити, бо потім було мало часу на домашку, точніше, його взагалі не було! Тільки на вихідних і то вранці! Тож навіть Елька постійно кпинила з мене, але не зло. Вона все говорила, що мені варто приступати хоч до якихось кроків. Щоб її благословення подіяло, та я тільки кивала головою і губилась в новій книзі. Не знаю, коли я встигала. Та щотижня тепер брала нову наукову книгу з бібліотеки і прочитувала її. В маршрутці, на роботі, туалеті, навіть в їдальні за столиком.

На фізкультурі я викладалась, як могла, тож вкінці місяця по рейтингу нашої групи з сімнадцяти чоловік перекочували на почесне п’яте місце. Першою була Елька, не дарма богиня, потім наші хлопці. Тож я сумнівалась, що колись переплюну когось з них. І так круто!

На медитації я чесно намагалась застосовувати дар та він ще й досі відкликався слабо. Еля казала, що це через переливання крові. Має повністю відновитись її склад. Тільки тоді він запрацює так як треба і почне розвиватись. Тож потерпівши чергову невдачу я просто засинала у позі лотоса з блаженною усмішкою на устах. Потім подруга мене будила.

Вкінці пар я закидала сумки в гуртожиток. При потребі залітала в бібліотеку і щось прихвачувала з собою. Потім швидко перехоплювала бутер. Перевдягалась і летіла на роботу. Нібито близько було та все ж прийти треба було вчасно, а там одягнутись у форму. А ще там кормили двічі. Ввечері, а ще можна було забрати те, що лишалось після зміни. Тож я мала собі сніданок. Тільки обідала нормально – в нашій їдальні.

На вихідних намагалась заскочити додому: влаштовувала велике прання за тиждень. І помагала мамі з прибиранням в квартирі, поки машинка прала мої речі, а потім сушила їх. Мама переживала, що я занадто втомлююсь та і змінилась характером, та я тільки відмахувалась.

А минулого тижня вони купили мені новий ноут. Такий, як я хотіла! Не знаю, за які гроші, можливо страховку нарешті виплатили? Тож тепер я ще й з братом по скайпу розмовляти могла. Робили ми це поки тільки раз, та це була ейфорія!

Коля злився, що ми не розповіли про пожежу, відчитав мене і все таке. А потім сказав, що лишається ще на рік, на контракт. Приїде через місяць додому, десь на тиждень і знову назад. Я засумувала.

Тепер в мене не було поряд брата і хлопців фактично теж не було.

Та і мені було ніколи. Все, що я робила захопило мене хвилею, вибивало всі дурні і руйнівні думки з голови не даючи думати про мої основні проблеми.

Так і сьогодні, почистивши зуби і одягнувшись я вже хотіла іти, та загадала, про те, що взяла з роботи два бутери і заварила чай. Сівши за стіл відкрила книгу, яку недавно взяла. Про будову всесвіту з точки зору магії. Поки остигав чай встигла прочитати сторінку про переходи між світами. І бічним баченням помітити, як сусідка по кімнаті крутить біля виска.

О так! Тепер я була ще й заучка, і придуркувата, і гуляща. Про все це люб’язно відала моя сусідка всім бажаючим. Дивно взагалі, як стільки протиріч вміщалось в мені одній. Проте, я робила вигляд, що нічого не знаю. Та і взагалі, що там тільки не говорять вже, яка різниця. Та й мені тепер самій цікаво взнати щось нове про себе. А ще цікаво, чи їм коли-небудь набридне обливати мене брудом. А найгірше, що моя сусідка – відьма і от таке робить.

А потім побігла на заняття. Добре, що гуртожиток був поряд, тож далеко добиратись не довелось. На порозі мене вже чекала Еля. Вона чомусь завжди встигала прийти раніше і чекала. А потім лізла з обіймами, та мені не було неприємно. Ми ніби й справді стали подругами. Хай вона допомагала, бо і їй це було потрібно та все ж, якщо подумати – казок не буває, а мою казку вона зробила реальністю. То ж за це я була вдячна їй. І хоча той, єдиний за ким ще й досі сумувало серце був менш доступний, ніж інші світи, та головне, що живий і тут.

- Мар! Ти не думала, що варто зробити собі вихідний? – Елька провела рукою по моїй щоці. – Ти починаєш погано виглядати.

- Ну ти ж богиня, зроби мене красивою, чи ще щось…

- Ай ну тебе. Ти ж знаєш, що я не по тому. Хоча. – вона примружилась і тормознула нас в коридорі. – Є одне чудне зілля у Валеріанців. Воно очищує організм і відновлює його. Хоча. – вона скептично поглянула на мене. – Тобі то його і не потрібно, ти майже повністю зцілилась. Тож, думаю не варто. Інгредієнти рідкісні, шукати довго та і небезпечно.

- Ясно. А яка в нас пара?

- Марина! Чакрологія. Щоправда я все по ній вже знаю, але дуже подобаюсь викладачеві, тож варто піти.

- Ти просто невиправна.

- А хіба ні? – вона поправила зачіску і усміхнулась. – Тому про мене співають серенади, мріють і все таке…Навіть твій твердолобий друг і то мене помітив.

- Це ти про Івана? Він взагалі хороший і добрий.

- Добрий-то добрий, але мого існування він не признавав раніше, тож я серджусь, і збираюсь ще довго сердитись.