7. Іменинний бабах!

Наступного дня мене зустріла щаслива Рая. Як виявилось, вони з Іваном прийшлись одне одному до смаку і він запросив її на побачення. Вона сіяла, як нова копійка.

Я ж зовсім не раділа. Мене турбував мій сон. Якийсь дивний. Я ловила себе, що задумуюсь про нього, сон, увесь час.

- Тільки не кажи, що ти закохалась в Кирила. – зупинила мене прямо серед коридору Рая.

- Не скажу. Боюсь після Аньки ним будь-яка дівчина побрезгує.

- Я думала у вас нормальні стосунки…

- Ми друзі, а це інше. Так як він мене в цьому плані не цікавить я можу дозволити собі з ним дружити.

- А? та все одно ти сьогодні якась задумлива, щось сталось?

- Просто сон дивний наснився. – відмахнулась я, - Цілком можливо, що чергова бредятина.

- Хочеш розшифрую.

- Не варто, сни з неділі на понеділок не збуваються зазвичай.

- Не завжди.

- Все одно не варто. Ходімо вже, а то заняття починається.

Мені снилась студія. Кирил сидів на дивані і попивав колу.

- А де всі, сьогодні хіба немає репетиції? – здивувалась я пустоті і тиші.

- В кожного свої справи. Присядеш? – він похлопав диван біля себе і я таки сіла на запропоноване місце.

- А ти чому тут?

- А ти?

- Ну…просто люблю це місце, мені тут добре.

- От і мені добре. Ти хотіла б навчитись грати?

Я кивнула і він взяв зі столика свою гітару. А потім сів зовсім близько і поклав інструмент мені на коліна, обняв за плечі. Ну це я так подумала спочатку. Та його руки лягли поверх моїх і він завмер на мить і зглотнув.

- Ось так…- прошепотів на вухо. З-під пальців керованих його рукою вирвались звуки…

І я прокинулась. Волав будильник на мобільному.

Тепер я не вірила, що мої сни просто так. А Кирила намагалась обминути десятою дорогою.

Та не тут-то було, хлопці все одно мене знаходили і запрошували в студію. І коли мене знайшов Сергій і вручив дублікат ключів я зрозуміла, що відмовляти посилаючись на велике навантаження увесь час не вийде.

Раз вони дали мені ключі, то значить я для них і справді важлива. І, чесно кажучи, хай і я їх знаю зовсім недавно, а вони вже займали свій куточок у серці.

В студію справді хотілось і я вперше прогуляла медитацію, зіславшись, що мені зле, а сама вирішила хоча б годинку побути серед музики.

Мені і самій кортіло спробувати заспівати та я ніяковіла, коли хлопці мені пропонували. Найбільше я боялась, що в мене вийде і доведеться співати на сцені, а це зовсім не моє.

Першою справою, яку я зробила прийшовши ввімкнула караоке.

Поки їх немає мене ніхто не чує і можна поспівати вдоволь. І «Червону руту», яка незважаючи на давність мені дуже подобалась і на щастя була в їх списку і треки Лами, Скрябіна і Океану Ельзи, і кілька пісень моєї улюбленої Моторолли. Іншомовні пісні я також знала та чомусь мені хотілось співати так, як думаю. А думала я українською…

Я витратила рівно годину на співи і навіть втомилась. Потім вимкнула апаратуру. Не хотілось лишати після себе слідів, ніби й мене тут ніколи не було.

Кирил прийшов в той момент, коли я вже замикала бункер і навіть трохи налякав мене.

- Де ти взяла ключі? – він заступив прохід на гору і впився в мене поглядом.

- Сергій дав.

- Навіть так? А я то думав Ілля.

- Не розумію до чого він тут. Бункер Вані, старший у вас Бузько, ти який не який друг, а Ілля мені хто, щоб вручати ключі? – ланцюжок мені здавався логічним.

- Приємно, що ти ще не ви черкнула мене з друзів.

- Чого б це я мала тебе вичеркувати? Ти нібито нічим не провинився…

- А чого ж ти уникаєш зустрічей зі мною?

- З чого б це? Всі хто хотів мене бачити умудрились це зробити. З чого слідує, що ти погано старався.

- Тобі гарно з розпущеним волоссям…- примружився він.

- Кирил! Або не міняй теми, або пропусти мене, бо я поспішаю.

- Жаль, а я думав навчити тебе грати на гітарі.

В мене похололи руки.

- Ти забув спитати мене чи я цього хочу, а мені треба в бібліотеку! Дай пройти!

Я пройшла три сходинки, що нас розділяли, та хлопець і не думав зрушувати з місця. Повернувся і притис мене до стіни, нагнувся близько-близько. Настільки, що ми легко могли поцілуватись, але він не зробив цього, тільки проричав майже у губи:

- Я знаю чого ти там хочеш! – я відвернулась. – Це колись про тебе батько розказував…

- І що ж такого я там забула? – прошепотіла я в сторону.

- Він казав, що одна молоденька студентка занадто активно цікавилась передачею дару.