5. Пригоди продовжуються

- Опа-ча! – вигукнув Мар’ян, коли наступного дня я заявилась у коледж. Ромка з Юрком тільки присвиснули. – Тільки не кажи, що це тебе так «молька» приложила!

- Сама приложилась! – відмахнулась я.

- А якщо серйозно, то що сталось? – не вгавала і собі Віта.

- Побігати вирішила ввечері, темно, об асфальт приложилась. – одногрупники здивовано переглянулись. – Та правда, тато підтвердить. Він мене потім латав.

Я як завжди сіла біля Раї, вона не прогнала, хоч щось радує.

- А чого ти вчора на медитацію спізнилась. – зашепотіла вона мені на вухо.

- Це довга історія. – чогось мені не дуже хотілось розповідати і я точно знаю, що мої щоки порозовіли, чим і видали мене, зрадниці!

- Ну й що, колись давай. Я нікому ні слова. – я знала, що вона не відчепиться.

- Гаразд, тільки після пари, не хочу, щоб всі знали.

- Тоді підемо в їдальню?

- Тоді після другої, бо я ще не голодна.

- Ну гаразд. – з кислим обличчям погодилась вона. – Ти явно хочеш моєї смерті. Ти ж в курсі, що від цікавості помирають? Так?

Я скептично звела брови. Нас перебив викладач, що прийшов вести заняття.

По дорозі в їдальню я вигадувала, що маю сказати подрузі і так щоб правдоподібно і поменше інформації.

Вона мало не стрибала з нетерпіння і передчуття.

В їдальні половина столиків була зайнята, а наш в кутку, як завжди займали кілька відмочок і один відьмак.

Набравши їжі і заплативши я оглянула зал. Столик біля вікна з непоганим видом пустував. І мені зовсім не захотілось сідати у куток, просто дико дикого. Після вчорашнього я вся збунтувалась.

- За мною. – скомандувала я Раї і з прямою спиною пройшла і сіла за примічений столик. Подруга спочатку щось буркнула та потім слухняно послідувала за мною.

Взяти ложку в руку я не встигла, коли наді мною нависла тінь.

- Ти забула своє місце, відьмо. Геть з-за нашого столика! – голос у цієї фіфи був дуже вже писклявий, але я не дозволила собі вийти за рамки поведінки з легка відкинулась на спинку стільця і набрала повітря в легені, щоб заспокоїтись і не повторити вчорашні подвиги.

- Я де захочу там і сидітиму. – якомога спокійніше вимовила я.

- Ти взагалі обнагліла. Правду про тебе говорять!

- А зараз, ти, слухаєш мене! Ще раз щось подібне почую, перетворю в п’явку, благо в лабораторії пригодишся!

- Відьми не перетворюють в п’явок! – заверещала дівиця.

- Так це добрі, як от Рая. Думаєш, моя бабка вижила б серед ваших з одною добротою? – питання було риторичне, вижила ж.- Все одно ти неініційована! Про це увесь коледж знає! – вела далі вона своє.

- І звідки ж така інформація? – я питально повела бровою, в п’ятому класі на спір навчилась! – Може я її вже пройшла. – я зробила паузу, даючи їй усвідомити сказане. – Вчора, наприклад. Травматично вийшло, звичайно, але воно того варте. Кажуть, чим більша сила, тим більші наслідки від ініціації… - моя опонентка зблідла, чи що? – Так от, якщо ще хтось посміє в’якнути на мене чи моїх друзів, то хай на себе начувається. Думаю, п’явки – не найгірше в що можна перетворити набридливих безтактних магів. Правда, Рає? – я обернулась до подруги, та прочитавши мій погляд швидко кивнула головою. – Всім хто уважно слухав, смачного! – голосно промовила я, даючи всім почути, що більше не хочу говорити на цю тему і прийнялась за рагу.

На загальне щастя нас більше ніхто не турбував. Видно моя розбита губа і обдерті долоні були красномовними.

- Ти і правда пройшла ініціацію вчора? – прошепотіла подруга.

Я тільки усміхнулась і показала їй язик, відчуваючи себе нормальною чи не вперше за останні два місяці.

- Ну ти і бяка! Хоч би чимось поділилась з єдиною подругою!

- О, в мене є ще Віта. – Райка хмикнула на репліку.

- Кнопа твоя фанатка, а не подруга, не плутай.

- Ну лади. Ти моя єдина, найкраща і любима! – заспівала їй дифірамбів та вона не купилась.

- Давай вже розказуй, що було вчора.

- Перший раз директор мене відпустив…

- Перший раз!?

- Угу! Але я умудрилась вляпатись вдруге, мене Амалія затримала… - і я переповіла їй майже все, окрім опису Кирила… - от так все закінчилось, квітником.

- Так, стоп, стоп. – її очі зробились дуже хитрими. – Говориш, що він одяг шукав, так він що, голий був?

- В рушничку…- я хіхікнула. – Це ж не голий, правда?

- Не голий. І про відьом можна я нашим розкажу?

- Валяй, хоча навряд чи когось це зупинить.

- Так ти, це, з ним? – просіяла подруга.

- Ні, ти що! Я його перший раз бачила. І, якщо ти ще не зрозуміла – це колишній Аньки, вчорашньої блондинки.

- І він не зрозумів, що це ти?