4. Поганий день

Так потекли мої серпневі дні. Кожного дня перших два тижні у нас були лекції. Тож ми помалу вливались у загальний потік. Під насмішки приходили у великі аудиторії. І часто чули відверті глузування в коридорах.

Старші курси відьом мало чим відрізнялись від нас. І їх було ще менше! На четвертому тільки тринадцять і всі дівчата, на другому вісім – п’ять хлопців і троє дівчат. Та апогеєм був третій курс – з п’яти учнів, де двоє хлопців. Відьми рулять…Тож в загальному нас усіх було менше, ніж магів-першокурсників. І що ми могли відповісти іншим? Нас би просто розмазали по стінці. Навіть не уявляю, як моя баба добилась того, що ми зараз тут і я вже була не певна, що воно мені треба чи іншим відьмам. Нас могли навчити наші попередники. Хай тільки того, що знають, але так було б простіше. Ми не терпіли б насмішок і знущань, які були зовсім несправедливими.

Якби там не хотілось, та я тут. І нічого не змінити. Жаль, що силу не можна передати і не померти при цьому. Я б зараз саме так і зробила.

З такими апатичними думками я разом з моє новою подругою Раєю йшла на першу практичну з «Історії магії». Як я зрозуміла зі слів старших учнів – це має бути опитування по першій лекції. І що мені розповідати – про Бабу Феодосію? Тож я прочитала всі конспекти, щоб хоч якось бути готовою.

Проте Гайдар зовсім не поспішав нас опитувати, він у своїй манері розповідав про історії магів, а в кінці заняття нарешті видав питання, які ми мали підготувати на наступний раз і там нічого схожого з пройденим матеріалом не було. Ось він – початок навчання!

- Вам важко, я бачу! – врешті видав він, коли до дзвінка лишалось ще хвилин п’ять. – Я це щороку бачу. На жаль. Знайте, не всі так відносяться. І, маги часто заздрять вам – ви чисті носії сили. У нас це генетичні мутації, а в відьмах нічого подібного немає. Жоден аналіз не покаже, що ви чимось відрізняєтесь від звичайних людей, хіба здоров’я міцніше…Цей феномен не розуміє ніхто, як і вашу передачу сили. Ніколи не думайте, що ви гірші. Марино, чесно кажучи я думав, що ви успадкуєте характер бабусі, раз дар обрав вас.

- Я взагалі на неї не схожа, пане Анатолію. В мене мамин характер.

- Шкода. Ви могли б допомагати боротись проти несправедливості…

- Пробачте, та мені тільки сімнадцять. Я просто хочу, щоб мені не ставили палки в колеса. Якби можна було відмовитись від сили, я б зробила це ще вчора, як і половина тих хто тут сидить. – я оглянулась на групу і справді мене підтримало кілька людей, проте Рая відвернулась. Ну і гаразд!

- Не радив би вам це робити…

- А є способи?

- Ні, немає. – відчеканив він. – Гарного всім дня.

Викладач пішов, а ми лишились. Тепер я точно знала, що сили можна позбутись – різкий тон просто видав його. Тепер треба було пошукати в бібліотеці і зробити це непомітно.

- Ти справді хочеш відмовитись? – вирвав мене з роздумів голос Раї. Ми йшли на фізру.

- Можливо. Ніколи не думала, що буде гірше, ніж я знаю. У селі бабу Феодосію всі поважали і в очі, і поза. А тут нас мало не мішають з багном.

- Чому ж мало? Мішають. Та це загартовує характер! – усміхнулась подруга і я подивувалась її ентузіазму.

- Ей, ти! – хтось вигукнув позаду та я проігнорувала голос. Хоча було враження, що окликають мене та я не повелась – головне правило не вестись на провокації! – Оглохла чи що!? Ану стій!

Мене сильно рвонули за плече, розвертаючи до себе.

- Відчепись від неї. – випалила Рая.

- Заткнись, прокажена. – випалила блондинка Аня. – А ти, обертайся, коли до тебе звертаються!

- Взагалі-то, в мене ім’я є. Звертайся по ньому і я обов’язково обернусь! – сама не знаю де в мені знайшлась хоч краплина сміливості, може історик своїми кпинами повпливав?

- Знаєш, Задорожня, знали б ми, хто ти, ще минулого разу всі патла повиривали.

- Яка честь! – я вже язвила по-повній, а що втрачати і так попускають по повній, навіть столик окремий в їдальні видали – в самому кутку! – Напевно всі два тижні навчання мене виглядали, щоб таки вчепитись. Відчуваю себе віп-персоною!

- А ти ж ховалась увесь час. – пирхнула блондинка.

- Ань, зупинись. – тут вже вклинилась та, яку я пам’ятала Лєною.

- Замовкни, чи ти на її стороні?

- Ні, але проблеми мені не потрібні.

- То стій в сторонці. – і та справді відійшла до вікна. – Зрадниця! – прошипіла Аня.

- Чесно кажучи, велика честь, щоб я ховалась від якоїсь помилки природи! – дивлячись, як багровіє блондинка, я зрозуміла, що перегнула палку і зараз почнеться.

І воно почалось! Вона з розгону вчепилась мані в волосся і я тоді порадувалась, що в мене зав’язане у хвіст, на відміну від суперниці. Що ж, я не горда і вчепилась у її шевелюру. Та тягатись нам довго не довелось.

Очевидно хтось з натовпу, що зібрався подивитись на епічну битву викликав викладачів ще тоді як все тільки починалось. Тож нас майже одразу розборонили, аж стало жаль. Волосся у блондиночки то куценьке, вирвала б жмутик і та лишилась би майже лисою.

В кабінет директора я потрапила першою. Все-таки не я розпочала цю «бійню».