3. Сюрпризи

Вчора у вечері розмовляла з Миколою. Ніколи не розуміла, чому їм не дозволяють телефонувати щодня. Розмовляючи з ним, я вкотре зрозуміла, як то важко, що він далеко. Він би допоміг вирішити мої проблеми. А так він видав те, чого я не чекала – пора дорослішати, Мар, ти можеш знайти вихід не гірший, ніж я, просто зрозумій це і дій. Мій розум після цих слів «випав в осад». І хоч я розуміла, що його правда та навіть не уявляла, що буде сьогодні.

Може це смішно та ті три «видри» (далі без лапок) лякали мене. Морально. Я не боялась, що мені могли начаклувати хвіст чи синє волосся, а от того, що вони перестрінуть і будуть знову попускати – так. Мені вистачило першого разу, щоб відбити бажання йти в коледж. Але треба було.

На жаль в книзі про відьомство чітко писало, що дар не проявляється до ініціації, хіба зрідка, сплесками і через те я не відчуваю в собі ніяких змін. Що ж буде потім – хто зна…в кожної відьми чи відьмака це індивідуально, то ж очікувати можна чого завгодно. І я ще раз пошкодувала, що не випитала в бабусі – як це, що вона відчуває, коли лікує чи діагностику проводить. Якою ж дурною я була та і вряд чи стала розумніше.

Закинувши рюкзак на плечі і захопивши легку куртку, бо було пасмурно і обіцяли дощ, я вирушила на свої перші уроки.

На щастя, мої побоювання не справдились. Нас зустрічали на подвір’ї коледжу і розприділяли по групах. Коли я прийшла мене майже відразу захопила секретарка директора і повела до групки дівчат, що тулились справа від входу. Вже підійшовши ближче я відмітила, що хлопці там теж є, аж троє. І судячи по книжечці це навіть дуже нормально.

- Це Марина Задорожня, онучка Феодосії Задорожньої. Приймайте в сім’ю.

- Привіт. – ледве видавила я, оглядаючи цей невеличкий натовп, який миттю обкружив мене, тільки-но секретарка залишила мене і пішла.

- Ти правда внучка Задорожньої? – висунулась маленька кнопка з-за спин інших і я кивнула.

- Хіба ж Ілона Андріївна не ясно виразилась? – фиркнув один з хлопців. На диво вони всі були русоволосі, тож той, що був в футболці з Бейонс.

- А яка вона? – спитала інша дівчина. – Ну, твоя бабуся. До речі, я Рая.

- Дуже приємно. А бабуся, така ж як всі. Трави збирала, людей лікувала. Чесно кажучи про те, що вона написала «Отрути і протиотрути» я дізналась два тижні тому.

- Ти що нічого про свою бабусю не знаєш!? – випалила ще одна дівчина. – Як жити з такою знаменитістю і не знати про неї?

- А що я маю знати? – насторожилась я, знову якісь таємниці.

Нас перебила якась жіночка.

- Любі мої, я буду вашим куратором. Звати мене Ангеліна Висоцька. Звертайтесь пані Ангеліна, ніяких по-батькові, дуже прошу. В нас в коледжі, між нашими учнями і викладачами так не прийнято.

Всі ми дружно закивали.

- Перше заняття у вас проведу я, прошу, пройти за мною.

Вона повела нашу групу до коледжу. Потім ми піднялись на другий поверх і зайшли у невеличку світлу аудиторію. Я поспішила зайняти місце біля вікна, за другою партою. Та збоку була батарея, і якщо ми тут сидітимемо увесь час, то взимку буде де грітись, не люблю холоду.

- Це буде ваша аудиторія. – підтвердила мої підозри пані Ангеліна. – Тут вам читатимуть більшість предметів, окрім тих, що читають в потоці і тих, що проводяться в лабораторіях. Пан Амвросій дозволяє обладнувати аудиторії на свій розсуд. Та особисто я – проти. Перш ніж щось тут робити, прошу узгодити це зі мною.

- А ми можемо прикрасити аудиторії на свята?

- Тільки узгодивши зі мною, Катерино. – вона зайняла місце за кафедрою і ще раз оглянула нас. – Цього року вас дуже багато. Для факультету відьомства це нечувано. Сімнадцять! – вона з почуттями замахала руками. – Надіюсь, що ви гідні свого дару і ті, хто вам передав його можуть відійти спокійно. Чи точніше, вже відійшли. Особливо це стосується вас, Марино! – і вона змірила мене презирливим поглядом. – Щось мені здається, що навряд чи ти гідна такої честі.

Я тільки проковтнула комок слини. Хотілось закричати – за що!? Не могла ж бабуся жити вічно. Та я промовчала, що б не викликати додаткові висловлення в свою сторону. І правильно зробила. Куратор відвернулась і переключилась на іншу тему.

- Хочу вам сказати відразу – відьом… Хлопці, я обмежуватимусь цим узагальненням для всіх. Так от, відьом ніхто не любить, але вони всім потрібні. Нас не люблять люди, бо ми на відміну від магів у всіх на виду і нас бояться, інколи це цілком обґрунтовано, а маги, бо вважають нас нікчемними. А потрібні ми, бо маги нашою роботою брезгують та і самі частенько користуються нашими послугами. Перейдемо до предметів. Перший місяць ви вивчатимете тільки відьомські предмети, а потім вам додадуть суспільну спеціалізацію. Зараз вам викладатимуть «Ази відьомства» окремо, «Історію магії», «Магічну біологію», «Чакрологію», «Регілієзнавство» в загальному потоці, а також «Травознавство», «Отрути і Протиотрути», «Магікум». Всі практичні і лабораторні роботи ви проходитимете окремо від всіх. І хочу сказати про «Магікум» - цей предмет виключно про магів.

- А нащо ж він нам тоді? – запитав хтось позаду мене.

- Як це, навіщо? А щоб ми все знали про магів. Не забувайте, що вони не дуже добре до нас ставляться. І повірте, ви переконаєтесь в цьому на власній шкурі, притому дуже швидко.