2. Коледж

Сивоволосий директор усміхався у ще біліші вуса. Табличка на столі оголошувала, що зоветься він Амвросій Прокопович. Не думала, що зараз ще є люди з такими іменами. Сама йому усміхнулась. От і відкрились мені дороги, принаймні одна.

Він постукував ручкою по столі вивчаючи мої документи і інші папери. Коли мені зателефонували, то сказали, що варто брати все – як і документи для вступу, так і грамоти, а якщо є, то характеристику зі школи. Її не було, та поки що директор на це нічого не сказав.

Хто б подумав, що в нашому невеличкому обласному центрі буде коледж для магічно обдарованих. Я ж про нього знала з дитинства. Оскільки я була єдиною онучкою бабусі, то мені автоматично мав перейти її дар і в ті короткі моменти, що ми проводили разом вона вчила мене і розповідала.

Таких, як бабуся в нас звуть відьмами. Вона ж завжди говорила, що це слово колись мало інше значення «відунья» - та, що бачить, володіє знаннями. До інквізиційної єресі всі знання зберігали такі ось жінки, та і чоловіки теж. Хоча на теренах нашої країни інквізиції не було, як такої, та зараз ми були не в повазі. Хоча люди йшли – хто травку яку взяти, яйце вилити чи зняти вроки, масаж чи просто за порадою. Як казала бабця – ми найменше зло у світі магії, який від простих людей старанно сховано. І тепер я могла взнати, що ж тут таке сховано і собі навчитись чогось.

- Ви ж розумієте, Марина Павлівна, що ви нікому з друзів не зможете розповісти де ви навчаєтесь. В нас ведуться і звичайні предмети, тож ви матимете вкінці два дипломи. Один для суспільства і наш. Це магічна печатка.

- Хм.

- Майте на увазі, що не всі закінчують наш коледж. – я кивнула, а він і далі усміхався в вуса. – Гуртожиток вам не потрібен? – я помотала головою. – То і гаразд. Навчання розпочинається, раніше, ніж у всіх, книги в бібліотеці можете взяти хоч сьогодні. І за тиждень взнати розклад занять. Вітаю вас у коледжі магічних наук.

Він протягнув мені руку і я потисла її. Від цього стиску мене ніби вдарило блискавкою і я відсахнулась, рука пекла.

- Що це?

- Ми закріпили договір, магічний. А звичайні документи можете лишити секретарці, щоб оформила. Щасливо вам.

- І вам.

Я кивнула і приттю вискочила з його кабінету з папкою документів. Лишивши їх у секретарки я полегшено видихнула.

Директор зовсім не здався мені поганим, просто закріплення магічного договору було неочікуваним. Тепер я ще довго буду боятись брати людей за руки.

До початку занять лишалось два тижні. Як сказав директор Амвросій Прокопович, уроки починались в нас раніше. Аж на цілий місяць! Ще два тижні тому я б гірко шкодувала про таке, бо літо планувала провести у бабусі в селі, тепер же, коли її не стало я відчувала себе трохи втраченою.

Це важко, коли любимі люди зникають з твого життя. Навіть коли це не назавжди, як з братом. Спочатку я сердилась, та врешті довелось себе вмовити – це життя, ображатись і плакати немає причин, бо в кожного своя дорога, він має нею пройти. Ось так і з бабусею – вона її пройшла. Жаль, звичайно, що її не стало, але скільки б я не побивалась її вже не повернеш. І світ далі існуватиме, тільки без неї.

Нам слід відразу затямити – ми не вічні, нам дарована смерть. Саме так – дарована. Спочатку я її боялась. Коли мені було років сім і я навчилась читати в газеті прочитала невеличку статтю про черговий «кінець світу». Для мене то була трагедія. Я не хотіла помирати і було гірко, що помруть тато з мамою і братик. Я плакала увесь вечір та навіть не хотіла слухати батьків, що це неправда. Але тепер я розумію, що смерть, як подарунок і позбавлення, можливість прожити нове життя і нові пригоди. Не варто бажати її передчасно та і боятись не варто, так писав Ошо, і я з ним згідна – нам всім потрібна анестезія перед операцією «переїзд».

Так ось, що робити ще два тижні я категорично не знала.

Сьогоднішній день нічим не порадував. Знову пекло. Мені страшенно хочеться на море та без Миколи батьки не відпускали. І чому їм не дійде нарешті, що я вже доросла. Мені через два місяці вісімнадцять. Як на мене два місяці вже й нічого не означають.

Тож вирішила взяти на штурм бібліотеку коледжу. Раз сам директор благословив, то це навіть не просто можна, а потрібно і обов’язково.

Бібліотека, нічого особливого. Такі ж формуляри, як кругом, тільки два. А ось далі мені видали всі підручники для першого року навчання – і для звичайних предметів і для магічних факультативів, як висловився бібліотекар.

Зміривши стопку з двадцяти семи книг я зрозуміла, що пакет БОСС тут не допоможе, краще два. Леонід Віталійович тільки змірив мене насмішливим поглядом.

- Перший курс. Не напасешся на вас. – І витяг з під стола ще один точно такий самий пакет, що я прихопила з собою.

- Звідки ви знали?

- Більшість першого курсу взагалі з рюкзаками міні приходять. Не знаю, на що розраховують.

- Навіть так? – я і сама заусміхалась. – Я поверну пакет.

- Не варто, дирекція розпорядилась закупити й видавати. Інколи і старші курси забувають.

- І що тоді?

- Книг не даю.