Епілог
Зараз я забрела в студію. Їхню студію, в яку я мала доступ, як найкраща подруга…
Інструменти хлопці бережно складували на столах в чохлах і я не посміла відкрити хоча б один з них. А так хотілось. Можливо хоча б щось змогло б заставити вийти мене з цього заціпеніння. Провести пальцями по гітарних струнах визволяючи мелодію.
А що тепер буде? Напевно сюди я потрапила востаннє. Та і хіба це має значення після всього що сталось? Напевно вже ні.
Просто все так непросто. Мого друга в якого я так необачно закохалась більше немає. І це я винна в його смерті. З якої сторони не подивитись. І хоча мій світ куди дивовижніший і цікавіший, ніж в більшості людей та в ньому не воскресають люди так як у звичайних фентезі, немає такого дива. А моє серце тепер болітиме завжди. Марина.