Глава 39

Уляна

Хоча я і відмовилась іти на новорічну вечірку, але пообіцяла Марті прийти зранку, щоб «лікувати» її. Ми, звісно, домовились, що зранку – це ближче до обіду. Нехай відпочиває мій Хамелеончик.

Затарившись в аптеці чарівними порошками, а в супермаркеті томатним соком, я полетіла до подруги. Розраховувала побачити пом’яте, розтріпане, сонне пташенятко, а мене зустріла бадьора, весела Марта. В неї навіть погляд був якийсь інакший, загадковий.

- І куди тепер весь цей сік? Я гадала, ти тут страждаєш… - посміхнулася я.

- Сік зайвим не буде, - пройшовши на кухню, Марта відкрила упаковку і наповнила дві склянки. Господи, вона пила і посміхалася сама собі!

- Ма-арто! Та ти з кимось познайомилася вчора! Мене сліпить сяйво твоїх очей, - засміялася я. Ну нарешті! Хлопець, зроби її щасливою, нехай ти і не Ромчик.

- Ми просто спілкувалися. Але він неймовірний, Улян. Я таких ще не зустрічала.

Вона головою помотала, уходячи в себе і розчиняючись у думках.

Оце так зачепив.

Чудово, що я не пішла. Бо інакше ми з нею ходили б парою, і жодна не залишила б іншу на самоті. А так хоч дівчинка моя добре провела час.

- Обмінялися телефонами? – на її личко впала тінь.

- Поки ні… Він вважає, що нам потрібно трохи часу.

- Якось дивно… А як він тебе знайде? Чи він з нашого факультету?

- Навіть більше, він з паралелі.

- Ого. Нічого собі. А він і раніше тобі подобався?

- Ні! Прикол у тому, що я його взагалі не помічала.

Я чомусь напружилась.

- Справді? А хто він? – я затамувала подих, а руки почали неконтрольовано дрижати. Не знаю, звідки я знала відповідь.

- Його звуть Діма. Він з кібербезпеки, - розстріляла мене впритул. – Такий високий брюнет, красунчик просто. Не розумію, де я була весь цей час.

Колишня Марта одразу б помітила, як я зблідла, як мене трусило, як моє серцебиття стало гучніше за тікання годинника на стіні. Але це була інша Марта. Вона і досі була на тій вечірці.

Розвернувшись, я кинула через плече:

- Я в туалет. Здається, з’їла щось не те.

- Тоді добре, що ти принесла ці порошочки! – крикнула вона мені услід.

Я зачинилася у ванній і сповзла на підлогу. Трощити тут все підряд я не могла, тому прийнялась до болю щипати себе, не жаліючи передплічь і живота.

Ненавиджу!

Розійшовся з Оксаною? І що, тобі мало дівчат? Чому саме Марта?! Ти вирішив знищити мене повністю, відібрати в мене все? Щоб я була самотня і нікому не потрібна? Зачарував її, що їй однієї ночі вистачило, щоб закохатися. От навіщо ти так зі мною, Дім?

«Потрібно трохи часу».

Він не взяв її номер. В які ігри він грає? Для чого йому час? Думає, якщо Марта мені все розповість, його номер їй більше не знадобиться? Чи навпаки? Чи він хоче почекати, як вона кине мене заради нього?

Мерзотник, гад, паршивець!

Як же боляче… Ущипнула себе ще сильніше, щоб перебити біль внутрішній, але пульс у горлі просто оглушав мене.

Як можна розчаровувати більше і більше, як можна падати ще нижче?

Марта затарабанила у двері. Схоже, що я тут стогнала у голос. Трясця!

- Уляш, ти в порядку?

- Ще ні, але скоро буду, - відповіла я швидко.

Треба подумати. Як мені вчинити?

Як згадаю обличчя Марти… Я так хотіла, щоб вона зустріла когось. Щоб у неї був такий самий погляд, який я бачила сьогодні. Але ж… Ну чому ВІН?!

Нарешті вона дозволила собі проявити до когось симпатію, відкритися комусь іще, а я розіб’ю її надії? Як вона казала?..  «Я таких ще не зустрічала». Розповім їй усе, а раптом Марта вирішить, що їй не доля кохати і бути коханою? Вона насправді така вразлива… І така вперта… Придумає собі щось і щиро в це вірить. «Він неймовірний». А що, якщо цей засранець візьме та зробить її щасливою? А я своїм втручанням все спотворю?

Дурна, неслухняна частина мене не бажала вірити, що він повністю зіпсований, безсовісний і аморальний. Він таким і не був ніколи, поки ми дружили. Очевидно, справа тільки в мені. З іншими людьми він поводиться геть інакше. Може не варто відбирати у них цей шанс? Якщо не вийде, то якось без моєї участі. А буде кохання – я відступлю.

Вирішила. Я нічого не скажу. 

Розповім все пізніше, коли приховувати стане неможливо. Чому мовчала, чому брехала – все розповім. Марта зрозуміє.

Однак тепер мені слід готуватися. Якщо вони почнуть зустрічатися, одного разу Марта захоче «познайомити» нас. Намагатимусь трохи відтягнути цей момент. Тим паче я кидаю навчання. В універі ми більше не перетнемося.

Здається, вже першого вересня, стоячи на тій лінійці, я знала, що не хочу тут вчитися. Я визначилась для себе, що мене цікавить психотерапія. Тільки тато вже оплатив перший семестр мого навчання, і я не могла йому сказати, що передумала. Ця розмова сталася набагато пізніше, а саме тиждень тому.

Тато мене підтримав. Ми навіть домовились, що я не стану складати іспити у січні, а одразу займусь підготовкою до вступу і буду вивчати теоретичні матеріали по темі. Цей крок також був для мене свого роду великим досягненням, тому що я звикла доводити справу до кінця, а тут дозволила собі не розтрачувати енергію на непотрібні речі. А заодно і нерви.

Вперше думка о психотерапії з’явилася у мене після того випадку з тіткою Танею. Їй було погано – я хотіла допомогти. Коли йшла до їхнього будинку, я хотіла тільки знати – як? Нехай мене вигнали, це не применшило мого бажання і цікавості. Я хочу витягувати людей з емоційної ями, я хочу, щоб болю стало менше. А ще хочу краще розбиратися в людях. Не робити більше помилок. Вміти подбати про саму себе. Нарешті я знайшла себе і зрозуміла свої бажання.

Я повільно підвелася. Руки нили – на них залишаться синці. Але жодної сльози на обличчі.

Я готова. Я вся - азарт.

Я хочу, щоб вони спілкувалися. І хочу зустрітися з ним – подивитися йому в очі. Один раз. Адже він цього не очікує? Ідеально. На мене чекає найскладніший іспит, іспит на незворушність. І я здам його на «відмінно».