Глава 38

Діма

Я потирав обличчя долонею з таким натиском, що там, мабуть, з’явився червоний слід. Як дізнатися? Скоріш за все, доведеться спитати у мами, бо вона точно в курсі. Голову розривало, і я здавлював лоб обома руками, щоб утихомирити біль.

Якого чорта я вигнав її тоді? Я що, з глузду з’їхав? Як ця ідея взагалі колись могла здатися нормальною? Вона мене ненавидить, люто ненавидить, а я то як ненавиджу себе… Ми могли б і далі залишатися друзями, і вона була б поряд… Який я ідіот. Ненавиджу!

Раптом мені на ноги впало щось тепле і м’яке. Я подивився спочатку на плед, яким мене акуратно вкрили, а потім підняв очі вгору і побачив Марту. Витягнув навушники.

- А я було подумала, що ти підслуховував.

Так і є, але це буде моїм секретом. Марта сіла поряд, заховавшись у кілька пледів, а потім протягнула мені стаканчик все з тим же пуншем. Мій старий стояв майже непригублений.

- Свіжак, ще гарячий, - прокоментувала вона.

- Дякую, - я взяв напій з її рук.

- Тобі погано?

- Дуже, - ми дивилися одне на одного, не відводячи погляду. Я був заінтригований її появою. – Голова тріщить.

Здається, вона розуміла, що це тільки частина істини.

- В таких випадках кажуть «ласкаво просимо до клубу».

- В тебе теж головний біль?

- А я не про голову зараз. Я – Марта.

- Діма.

З нею було до щему затишно, на мене накотило відчуття єдності з кимось вперше за довгий час, але я розумів, що це продовжуватиметься недовго, поки Уляна не дізнається про наше випадкове знайомство. А чому затишно? Припускаю, це тому, що я заочно довіряв Марті. Я довіряв їй найдорожче.

- Може замість алкоголю випити ліки?

- Може нехай краще голова болить? – чорт, а може краще прикусити язик? – Ти часто підходиш до незнайомців у темряві?

- Ніколи! Це вперше. Не знаю, навіщо підійшла. Думала трохи присоромити тебе за підслуховування, а виявилося, що не за що. До речі, що ти там слухаєш? – вона підсіла впритул до мене і вставила навушник собі у вухо. – Ого! Не дивно, так і мозок розплавитися може.

Я зменшив гучність і змінив плейлист на більш мелодійний. Марта не відсторонилася. Через дві пісні вона поклала голову мені на плече. Ще через дві потягнулася за поцілунком.

Я винувато-ніжно посміхнувся їй, що не виправдовую її очікувань, і прошепотів в кількох сантиметрах від її губ:

- Ти мені дуже подобаєшся, тому ми не будемо цілуватися.

Марта, зробивши красномовну гримаску, розсміялася.

- Цікава логіка! Кого ж зазвичай ти цілуєш? Хто не подобається? – дівчина спіймала жартівливий настрій.

- Хотів би цілувати тільки одну-єдину дівчину.

- Он воно що. Ех тиии, - протягнула вона, - а я вже сподівалася переключитися з твоєю допомогою.

- Сильно влипла?

- Намагаюся не влипнути. А ти начебто непоганий варіант, - невдоволено подивилася вона на мене, - був. Хоча моя подруга не схвалила б такі методи.

Я весь напружився. Це момент ікс. В мене тільки одна можливість щось дізнатися про Уляну у цієї закритої дівчини. Можливо, вже завтра або через кілька днів Марта зрозуміє, з ким мило щебетала. При цьому я збирався робити все чисто, без прямих питань. Чи вийде? Почав з простого.

- Чому?

- На її думку, не можна використовувати інших людей, щоб забути когось. І вважає, що це все одно не допомагає.

Я згадав Ксю. Безперечно, Уляна має рацію. Але мене хвилювало тільки одне – чому це могла бути остання вечірка для неї?

- Ммм… Ви вчитеся разом?

- Так. Можна вже сказати, вчилися. Вона йде з нашого універу. Буду сумувати без неї на парах… Я і не мріяла про таку подругу, золотце просто, - ох, так, дружити вона вміє…

Тільки в мене вже терпець урвався.

- Їде кудись?

- Ні, на щастя. Просто зрозуміла, що програмування – не її. Буде готуватися до вступу в інший виш.

Я з полегшенням повільно видихнув і заплющив очі. Вона буде у місті. Вона не їде до нього. Але бачитись ми більше не будемо. Від цього в грудях нило все, що там живе залишалося.

- Дім, а в якій ти групі навчаєшся, на якому курсі?

- КБ-11.

- Ого, а чому я тебе не пам’ятаю? У нас же щотижня спільна лекція, та і взагалі…

Тому що я намагався бути непомітним для твоєї подруги і не маячив перед вами.

- Ось така ти уважна, - засміявся я.

- Дім, в тебе є тут друзі? Чому ти тут сам?

Я дістав сигарету.

- Ти не проти? – поцікавився я.

- Кури на здоров’я. Так що?

- Ні. Друзів у мене немає.

- А хотів би?

- Дивлячись кого.

- Мене.

Я затягнувся і помовчав.

- Можливо, ти ще передумаєш.

- Мені не буває так легко з іншими людьми, як з тобою. Ти не відчуваєш між нами зв’язок? – наполягала Марта під впливом градусів. – Я теж в це не вірила до Уляни. В нас із нею зв’язок. І між тобою і мною теж він є, – тицьнула мені пальцем у ребра. – Я права, скажи?

- Ти права. Але він може несподівано обірватися.

- Чому? – Марта витягнула у мене з пальців сигарету і також зробила затяжку. Як же шкода мені буде втрачати її, краще б вона взагалі до мене не підходила.

- Пропоную дати нам трохи часу, і стане зрозуміло.

Додому ми вирушили разом, і я провів Марту до квартири.

А потім пішов спати у будинок неподалік, де була розташована наша стара квартира, яка багато чого пам’ятала. Цікаво, а Уля не переїхала?

Який там сон, я гортав фотоальбом до самого ранку. З ним в обнімку і заснув врешті-решт.