Глава 37

Діма

Моргнути не встиг, як підкрався Новий рік. Без проблем впорався із заліками, отримавши декілька автоматом, і коли перша частина сесії закінчилася, якась ініціативна група спланувала грандіозну вечірку для всього потоку. Святкування намічалося перед самим Новим роком у величезному, як казали, будинку одного з багатіїв-однокурсників. Я тільки й чув, що «там будуть усі». Тому я теж не збирався пропускати цей захід, бо залишався вірним своєму хобі і був таємним охоронцем Уляни, хотів хоч здалеку її оберігати, незважаючи на успіх моєї минулої погрози. Клименко їй більше не докучав, але я не втрачав пильності.

Я перестав питати себе, навіщо все це роблю. Я просто так відчував, я жадав для неї щастя, спокою і безпеки. Мабуть коли в неї буде все це, я сам знайду гармонію в собі. А зараз, щоб з глузду не з’їхати, обмежувався тільки універом, а в інші сфери її життя ніяк не втручався. Не вважав, що маю право. Кілька разів на місяць бачив її з Ромою, і це тільки в будні. Інформація, як вона проводила вихідні, тепер була мені недоступною.

Коли опинився біля будинку, нарешті зрозумів, як сотня-дві людей можуть в ньому поміститися – не применшу, якщо назву його палацом. Два дні тому почав валити сніг і не зупинявся досі, тому дістатися в цей район виявилося трохи проблематично. Втім, очевидно, для багатьох це не склало труднощів, бо декому пощастило жити поблизу, і вони не витратили дві години на дорогу. Я продемонстрував охороні квиток, і мене пропустили за ворота.

Будинок жив, нагадуючи вулик. Він світився, музика гриміла, люди снували всюди. Навіть на вулиці гудів величезний натовп, і поки я курив, на двір вискакували ще гості у верхньому одязі. Через кілька хвилин всі вони кинулися ліпити сніговиків, а я посміювався про себе, поки не зрозумів, що це був конкурс, в кого вийде найнепристойніша снігова баба чи сніговик. Народ не припиняв реготати і горланити.

Не запримітивши її м’ятного пуховика з білою шапкою, я пройшов всередину.

Ох, дідько, і як тут можна когось знайти? Особливо коли не хочеш бути поміченим.

Обходив кімнату за кімнатою, залу за залою (в одній спеціально для такого випадку організували гардероб) і вдивлявся уважно в обличчя присутніх. Більшість хлопців вже знайомі, а дівчата явно з інших факультетів, що не дивно, бо в нас їх замало. Я нарешті дістався до найвеличнішої зали. Якщо б цей палац було побудовано у стародавні часи, тут точно проходили б бали. Зупинився на кілька секунд біля дверей і бачив голови танцюючих, голови, руки… багато голів і рук, а потім спустився по трьох сходинках і попрямував до бару. Можна було щось замовити, але я побачив великі чани з пуншем для самообслуговування, і обрав його, бо коли ще пити пунш, як не в Новий рік? А смак і запах пива я не любив.

Я не відчував її тут.

Зазвичай я визначав її присутність просто по тому, як волоски на моїй шкірі ставали дибки, дихання раптом перетворювалося на поверхневе, наче легені щось блокувало, і зробити повноцінний подих виявлялося неможливим. Це справді працювало, я перевіряв безліч разів. Озирався, а там вона. Можливо, пропалювала мене поглядом, тому і реагував так гостро.

А зараз ні мурашок, ні прискорення серцевого ритму, нічого. Її тут немає, тут порожньо. Для впевненості пірнув у це море і покружляв у пошуках Уляни, але так і не знайшов її. Не знав, чого в мені більше – полегшення чи розчарування. Кого я обманюю? Я розчарований до божевілля. Я вже тиждень її не бачив. Стояв і роздумував, скільки ще почекати і як добиратися потім додому, бо згодом через снігові завали сюди жодне таксі не поїде.

Аж раптом мій погляд зачепився за щось знайоме.

Руда.

Вона, як і я деякий час тому, стояла на верхній сходинці біля дверей і вдивлялася у натовп. Я вже знав, що це марна справа, бо всі люди змішувалися в єдиний бурхливий коктейль, і відокремити когось одного у миготінні світломузики було складно. Мені було цікаво, що вона зробить далі. Руда спустилася і покрокувала до бару. Налила собі пунш. Я посміхнувся. Така ж передбачувана, як і я. Але тільки в тім, що стосувалося напою.

Дівчина продефілювала повз мене, не мазнувши навіть поглядом. Я мотнув головою, вражений стійкістю Уляни – минув семестр, а руда нічого не знала про нас. Якби їй були відомі навіть найменші факти, вона дивилася б на мене з презирством за компанію.

Вочевидь, дівчина знала, куди йти, тому що, покінчивши з пуншем, впевнено і швидко прямувала крізь сонмище танцюючих. Невже шосте почуття вперше мене підвело? Я вирушив за нею, але мої сподівання не оправдалися – руда зустрілася з білявкою з їхньої групи. В компанії були також дівчина та хлопець, які тримались більше самі по собі, обіймаючись. Так, спокійно, не заздрій.

Дівчата почали танцювати, і я пішов підпирати стінку. Треба вшиватися звідси, поки не пізно. Цей вечір вже нічого не врятує, і він явно нічим мене не зацікавить. Окрім пахучого напою – хоча б частково окуплю квиток на вечірку.

Я помітив вихід з протилежної сторони, і попрямував туди. Я опинився на темній терасі, оскільки ця частина будинку виходила в сад і не освітлювалась. Крихти світла потрапляли сюди тільки у вигляді відблисків світломузики, що проникали через вікна. Тут нікого не було. Ідеально. Якщо хтось бажав подихати, виходили туди, де весело і шумно, і де була можливість хоч щось побачити.

У найтемнішій частині тераси біля стіни я знайшов лавку-гойдалку і, примостившись на неї, закурив. Було десь коло нуля, тому я не відчував особливо холоду. Навпаки, тут було приємно перебувати після задушливого танцполу. Завдяки широкому даху пластівці мокрого снігу не долітали до мене. Потім неквапливо почав потягувати ароматну рідину зі стаканчика, якого прихопив із собою.

Раптом музика стала гучніше, і на терасу випурхнули дві дівчини. Мої очі пристосувалися до темряви, і я на сто відсотків був упевнений, що це одногрупниці Уляни.

- Фух, як тут добре, - сказала білявка, обмахуючись рукою. Інша дівчина, а це була руда, ніяк не прокоментувала. – І поговорити можна нормально, а то в залі нічого не чутно взагалі.