Глава 34

Уляна

Вечір у компанії Роми як завжди був чудовим. Спочатку я затягнула його в кіно, тому що мені необхідно було перемкнутися на чужу історію. Я вибрала драму, щоб згадати, що не тільки в моєму житті відбувається усіляка чортівня. Фільм виявився на подив цікавим, тому цілу годину після сеансу ми присвятили емоційному обговоренню сюжетних ліній, режисерських рішень і акторської гри. Але затримуватися довго в кафе не стали, бо я не хотіла, щоб Ромчику довелося повертатися додому аж вночі.

Я зазирнула в телефон, щоб подивитись, чи не загубив мене тато, але час до його приходу був ще досить ранній. Проте на мене чекало повідомлення від Марти: «Маякни, коли будеш вдома». Домовившись із Ромою, я тут же відповіла їй: «Вже вирушаю, буду через двадцять хвилин».

Поки їхали в машині, в мене не йшли з голови слова Роми. Марта – модель? Я знала, їй не сподобається, якщо я почну розпитувати хлопця. Протистояла спокусі і вгамувала цікавість – про Марту я буду говорити тільки з нею самою.

Подруга вже стояла під моїм під’їздом. Пильний примружений Ромин погляд затримався на ній довше прийнятного. Марта дивилася спопеляюче, здається, як зазвичай, але з іншими нотками. Вона явно відчувала в ньому загрозу, бо він знав про неї якісь дрібниці, і це настільки її бентежило, що дівчина прийшла до мене, опасаючись розкриття чи шукаючи підтримки.

- Ром, дякую тобі, ти сьогодні мій герой, - промовила я.

- Звертайся, зай. Мені не складно. Я люблю цілуватися з дівчатами, - я зашарілася і легко вдарила його по плечі, а друг розсміявся. – Привіт Хамелеончику.

Я випурхнула із машини і полетіла до Марти.

- Ти сьогодні в мене?

- Так, якщо ти не проти.

Звісно ні, нарешті ми з Мартою влаштуємо дівочі посиденьки! Як чудово, що вона прийшла, будемо разом відволікатися від непотрібних думок і зрештою викинемо цей бруд з голови.

Лише коли вона виставляє на кухонний стіл дві пляшки червоного вина, я розумію, що посиденьки будуть іншого характеру. Я без слів риюся у шафках і знаходжу келихи. Марта миє фрукти, а я нарізаю сир. Перевіряю розклад на завтра – чотири пари, з яких ми, якщо пощастить, відвідаємо дві останні. Але ми відкорковуємо вино, робимо перші ковтки і видихаємо.

Ми сидимо на кухні на нашому новенькому зручному дивані лазурного відтінку. Сидимо і мовчимо. Мовчимо і п’ємо. Фрукти і сир, нікому не потрібні, лежать на столі. Я чекаю слів, але не давлю. Градуси б’ють по моїх нервах, і я без упину згадую ту мить, коли сьогодні… побачила його.

Чому мені здається, що йому теж погано? Адже він сам цього хотів. Він виглядає більш втомленим, ніж зазвичай. Він схуд, вилиці гострі, і якщо я не помиляюся, ще й синці під очима. І цигарки. Цигарки ж не від хорошого життя? А ще він не міг не бачити нас з Ромою, в нього був чудовий огляд…

Ох, поцілунок… Мій перший справжній, «дорослий» поцілунок, але я була не в змозі оцінити його як слід. Там, біля універу, я трохи боялася… не Роми, а самої ситуації. Боялася, що це той випадок, коли все може вийти з-під контролю. Раптом він тільки й чекав цієї нагоди?

Коли первинний шок минув, я зрозуміла, що його почуття справді пішли. Рома, я не сумнівалася, просто зняв з паузи інший наш поцілунок. Таким чином він намагався отримати «своє», поки я давала йому таку можливість. Це не про любов, а про власність. Я вже добре знала його – Ромео ласкавий котик тільки на перший погляд. «Свого» не впустить. Але більше йому нічого і не потрібно від мене. Натішився, кайфанув, ніби знов мчав на шаленій швидкості на мотоциклі, а потім і про пасажирку згадав, сповільнився, щоб вона також могла насолодитися поїздкою.

Чи могла я видихнути? Чи могла я танути в його обіймах і насолоджуватися? Виключено. Розібравшись з однією проблемою, мій мозок придумав іншу.

Я почала думати про те, що моє бажання так і не здійснилося. Не Діма цілував мене. «Це не Діма», «це не Діма», «це не Діма» - бубоніло те безглузде сіре желе в моїй макітрі.

Значить, я розчарована? Не можу повірити. Невже я і досі сподівалася на те, що це відбудеться? Моє серце було кришталевим, наповненим чистою, світлою любов’ю до нього, а він розтрощив його мов бейсбольною битою. Нехай він не знав про моє кохання, але те, як сильно я любила, Діма чув неодноразово. Як друга, як брата – та він був для мене цілим світом, яка різниця, які саме це були почуття? Чому він кинув мене, чому зрадив нашу дружбу?

Новий день, а питання незмінне.

Тільки останнім часом мене почало мучити ще одне.

Чому я продовжую кохати його? Там же суцільні осколки…

І на місці цих осколків нестерпно занило. Я вже звичним жестом схопилась рукою за груди і стиснулася у грудочку, відчуваючи кожен м’яз у своєму тілі. Зараз… я… не стримаюсь…

Я згадала, що Марта сидить поряд. Вона так притихла, що я не чула жодного звуку і не відчувала рухів. Піднявши голову, я подивилася на неї. Марта сиділа з заплющеними очима, закинувши голову на спинку дивана, а з-під вій невпинним потоком текли сльози. Мене також прорвало.

Я боялась її налякати неочікуваним дотиком, тому прошепотіла:

- Марто?

Подруга повернулася в мою сторону і подивилася почервонілими очима.

- Через мене ледь не загинули двоє людей, - зізналася вона.

Секунд п’ять мені вистачило на усвідомлення, а потім я сказала:

- Але ж ти цього не хотіла? – вона негативно покачала головою. – І вони живі зараз?

- Так. Але все сталося через мене.

- Тільки ти цього не хотіла, і вони живі.

- Я не заслуговую на таку подругу, як ти. Я не заслуговую на щось справжнє. Я причиняю людям біль.

- Ти одна з кращих людей, що я знаю, яка лише зробила помилку. Скажи, це ж був не злочин, а нещасний випадок, чи не так?

Коли Марта знов помотала головою зі сторони в сторону, я розтулила рот.

- Вона намагалася накласти на себе руки через мою… помилку.

Ось тобі і драма - отримай і розпишись. Я міцно притиснула її до себе.