Глава 21

Діма

Я був налаштований рішуче. Я не залишав її ні на мить, окрім випадків, коли їй потрібно було «носика попудрити». Тільки Рома теж був поруч з нами – ми проводили час утрьох. За столом і потім на танцмайданчику трималися разом, і сусід зовсім не бажав поступатися, це здавалося очевидним. Неозброєним оком було помітно, що Уля йому подобається, ще б пак – він не приховував своєї прихильності з самого початку на відміну від мене. Так що він мав певну перевагу, і я не спускав з нього очей.

Перший повільний танець був мій. Спочатку, не подумавши, я притиснув Улю до себе надто близько, зарився носом в її волосся, що лоскотало рецептори м’яким ароматом жасмину. Що тут скажеш, запах дійсно пасував Улянці – ніжний, заманливий, але ледь вловимий, як вона сама. Вдвічі приємний від того, що саме я подарував їй ці парфуми. Усе місто ізлазив, поки не знайшов такі, що окутували легким флером, а не душили нудотною різкістю. Аромат мого першого і єдиного кохання.

Потім в мій мозок прийшло запізніле усвідомлення, що її гаряче дихання обпікає мою шкіру, що вона то і діло торкається кінчиком носа моєї шиї. Ще трохи, і вона відчує, як… сильно я реагую на неї. Я не винний, що вона непробачно зваблива!

Понишпоривши по танцмайданчику в пошуках рятувального кола, я натрапив поглядом на дуже цікаву парочку – двоє вже немолодих і не зовсім струнких, але веселих і енергійних гостей різної статі влаштували справжні брудні танці, і я поспішив віддалитися і звернути увагу подруги на пустотливих танцюристів.

- Диви, це ми з тобою років через п’ятдесят.

- Сподіваюся, зможу так само вигинатися в 66, - пирснула Уля.

З горем пополам я дожив до кінця пісні, не стиснувши її знов в міцних обіймах.

Ми пережили кілька провокативних конкурсів, допомогли вкрасти наречену і влаштовували каверзні випробування для нареченого, дружка і дружки, прийняли участь в аукціоні, де я купив для Уляни лот, про який вона мріяла, - перший і просто величезний кусок весільного торта, віддавши за нього, склалося таке враження, ледь не повну вартість десерту. Ми їли його разом, бруднили одне одному носи вершковим кремом, постійно сміялися і потім самі ж той крем витирали. Я би віддав усе, якби вона завжди дивилась на мене так, як сьогодні. Пружинка десь глибоко всередині натягувалася все сильніше, готова зірватися у будь-яку мить. Ще трохи, і я повірю в диво.

Ми танцювали вдруге. Я вже не став усуватися від неї, і наш танець більше нагадував обійми зі слабо помітним обертанням. Тільки незабаром я почув від неї дивне:

- О ні…

На її обличчі читались такі смуток і навіть відчай, немов там весільний торт доїдали без неї. Довелося мені подивитись в той самий бік, куди і вона. Багато пар поряд. Мій погляд вичепив з танцюючих мою маму з Лізиним батьком, мого тата з її мамою, а десь за їхніми спинами виднівся Рома на пару з дівчиною. Я то знав, хто вона, а ось Уляна – ні. Невже ревнує його?

- Що таке?

- Я… цей… Здається, Рома казав, що ця дівчина не дає йому спокою. Бачиш? Просто… хвилююся за нього чисто по-дружньому.

- Справді? Думаю, ти щось переплутала. Взагалі то це його родичка, - я дуже уважно подивився їй в очі.

- То мабуть… переплутала. Та теж була руденька, - посміхнулася вона мені трішки ніяково. Мені так хотілося їй вірити. Вона ще довго поглядала в ту сторону.

Нажаль, наступний медляк він вкрав.

До мене як раз підійшла моя мама. Дуже за нею скучив. Не вистачало її вічного оптимізму, теплої посмішки і здатності вирішувати будь-які проблеми граючи. З Улянкою вона вже давно побалакала, а на мене тільки тепер звернула увагу, але я, само собою, не ображався. Сам би так і зробив.

Треба ж було діджею увімкнути чергову повільну композицію саме тоді, коли ми з мамою спілкувалися. Я моргнути не встиг, а Рома вже Уляну запросив. На щастя, сьогодні в мене був напрочуд відмінний настрій, ну і присутність рідної людини благотворно на мене діяла. Завтра ми їдемо звідси. Що може статися від їхнього танцю? Особливо якщо вона щойно знайшла мене очима і подарувала мені одну зі своїх чарівних посмішок.

- Потанцюємо, пані Тетяно? – схилився я перед мамою з протягнутою рукою.

- Синулю, коли ж ти встиг так вирости? Вже тата наздогнав. І такий гарний, його копія просто, - дивилася на мене моя рідна знизу вгору.

Я залишив легкий поцілунок на її маківці.

- Як шкода, що в мене немає сестрички, схожої на тебе.

- Це нічого. Мені пощастило, і в мене з’явилася одна донечка, - цілком задоволено відповіла вона.

Ми обидва подивилися у бік Уляни. Вона підморгнула нам і посміхнулася.

- Гадаєш, Ірина нормально до цього ставиться? Що Уля для тебе мов рідна донька?

Мама смикнула плечима.

- На мій погляд, чим більше людей любить дитину, тим щасливіше її матір.

Я озирнувся, але ніде не побачив Ірину. Тато сидів за столом із задумливим виразом, я б навіть сказав, відсутнім. Потягував щось з бокала, але навряд чи алкоголь. Це зовсім не його історія. Чи не так?

Після невеличкого мовчання мама згадала про плани на завтра.

- Синуль, там же ж тато знову придумав якийсь сюрприз. Завтра кудись поїдемо рано вранці, так що не гуляйте допізна, треба хоч трошечки поспати.

- Гаразд. І що, не казав, куди?

- Не казав! Це таємниця навіть для нас з Іришею. Хоче вас порадувати наприкінці канікул. Знаю тільки, що виїзд десь о пів на п’яту.

- Ого, - що ж це може бути?

- Так, але це нічого. В машині доспите, - втішила мене мамуля.

Знов заграла бистра, запальна музика, і веселощі продовжились. Уляна підійшла і взяла мене за обидві долоні. Яка вона красива…

- Дім, я тебе залишу ненадовго. Рома покликав мене на прощальну прогулянку. Обіцяєш не сумувати?

Ох, як мені це не подобалося. Невже гойдалки полетіли назад? Ну ні, ще не вистачало.

Я звик, що в наших стосунках ніхто нікому не ставив умов, не вигадував ідіотських заборон, не обмежував у спілкуванні з іншими людьми. Я її завжди поважав. Уляна – вільна людина, сама вибирає, з ким проводити час. Як і я, наприклад, у випадку з Кароліною. Але зараз я хотів відгородити її від усього світу, сказати, що вона нікуди не піде. Заховати її у вежу, як Рапунцель, і єдиному насолоджуватися її компанією. А ще я хотів бути чесним.