Глава 19

Уляна

Незважаючи на захисний ковпак з аурою байдужості, який Діма створив для себе, мені тепер суджено було згадувати всі ситуації, коли дівчата намагалися вішатись на нього. Пам’ятаю його день народження, коли я запрошувала клас на Садовий. Однокласниці тоді живо відгукнулися і із завзяттям змагалися, чий подарунок буде крутішим і хто виглядатиме більш приголомшливо. Я зовсім не ревнувала, коли вони обіймали та розціловували його, а тепер я жодну б не підпустила до нього на гарматний постріл. Просто тоді не вважала їх конкурентками, на відміну від Каро. Так, до неї я і справді ревнувала як ненормальна. Я боялася, що між ними щось відбувається, а тепер Кароліна виходить заміж. Оце я дурненька…

Тільки і Каро, і всі дівчата разом ніщо порівняно із суперзіркою.

Тому що найсвіжіша із ситуацій була під час однієї вечірньої прогулянки. Я вже мовчу про ДК. Я могла не реагувати навіть на те, як Нет брала його тоді за руку і запрошувала танцювати. Адже я сама танцювала з іншим. Але коли Нет нашіптувала йому щось, а Ліза, задивившись на них, видала «зайчатка, ви такі солодкі разом», у мене миттєво звузилися очі, а в грудях неприємно кольнуло. Діма всміхнувся і, не забарившись, відповів, що Наташу хоч із Денні ДеВіто разом постав – солодко буде. Всі посміялися, а він…. підморгнув їй. Вона і справді його вабить, і тепер її нудьга видиться мені по-новому. В перші дні вона придивлялася, оцінювала, зважувала. Тепер рішення прийнято. Вона хоче Діму. А він, здається, все більше їй підігрує… А я стояла і, як дурко, посміхалася разом з Ромою на їх дивний зв’язок.

Сама же я терзалася питанням – ЯК тримати себе в руках? Я постійно боялася поплисти від його близькості. Після розмови з мамою все стало набагато гірше. Ми з Дімою перетнулися на кухні перед сном – щастя, що там світло було приглушене. Я забувала моргати, забувала дихати. Прийшлося руки під столом ховати, і добре, що час був пізній – щоб не заважати іншим домочадцям, ми розмовляли пошепки, і він не почув мого тремтячого голосу.

Я кохаю його до нестями.

Після, добре поміркувавши, я зрозуміла, що з коханням в серці жити неймовірно приємно. Принаймні, коли любиш такого чудового, милого, чуйного, надійного хлопця, який цього заслуговує. Я помітила за собою, що часто посміхаюся – просто від того, як добре мені було. Тепер мені було відомо, як це, коли мов крила виростають.

Хоча я абияк утамувала свої красномовні реакції на Діму, залишатися наодинці і постійно зберігати спокій все одно здавалося майже непосильною задачею. Погода, як навмисне, остаточно зіпсувалася, і ми весь час проводили вдома. Ввечері, покінчив зі всіма справами, ми розмістилися на веранді і до ночі дивилися фільми. Я і не помітила, як сидяча поза змінилася на лежачу – плече до плеча, голова до голови. Як з моєї зачіски вибилося пасмо волосся, і він накручував його собі на палець. І в той момент, коли я збагнула, наскільки інтимним тепер це відчувається, довелося терміново тікати у ванну кімнату і втихомирювати божевілля у грудній клітині. Крижана вода ледве допомогла остудити розпашіле обличчя.

Тому, коли наступного вечора до нас завітав Ромчик, я вчепилася у нього як в останню свою надію залишитися при розумі.

- Наташка тепер всі вечори у Лізи пропадає. Лізка засмучується через погоду, боїться, що дощ буде в суботу. Так що Нет у психологи подалася, - розповідав Рома.

Я ледве приховала посмішку полегшення, що ми з нею не побачимось найближчим часом.

- Я дивився прогноз, має бути ясно і взагалі потеплішає, - зауважив Діма.

- Так і Нет каже їй те саме, а Лізка істерить все одно.

- Хлопці, ви не розумієте. Кожна поважаюча себе наречена має вигадати причину для хвилювання перед весіллям.

- Ааа… - в унісон протягнули хлопці.

- Так ти, виявляється, добре знаєшся на тому, що відчувають… наречені? – хитро посміхнувся Рома, а я прийнялась гадати, чи не стояло чогось іще за цим питанням.

- Просто… Коли попереду такі масштабні зміни, та взагалі, вважайте, нове життя, хто завгодно рознервується. Хіба ні?

- То варто було тебе відправляти до Лізки! Ти дуже співчутлива та розуміюча, - тепер його посмішка віддавала теплом, і я відповіла тим самим.

- Гадаю, нашій нареченій є кому вправити мозок. До речі, так і не спитала в Наталі, це вона буде дружкою чи ні?

- Ні, Нет сказала, що її головна місія – вкрасти молоду. Сестричка, звісно, дуже відповідальна, і впоралась би з роллю дружки, але на цей раз вона хоче побути вільною пташкою і просто повеселитися.

Побалакавши ще трішки про те про се, ми розмістилися перед ноутбуком, і на цей раз перегляд фільму перетворився на балаган, бо хлопці постійно сперечалися або жартували у невідповідні моменти. Втім, мене це цілком влаштовувало.

Один момент тільки заставив напружитись – коли Рома з його безпосередністю і навіть безцеремонністю стягнув з моєї голови резинку, і моє волосся розсипалось по плечах.

- Так набагато краще, зайко, - шепнув він, а я боялась подивитися на Діму і побачити в його очах байдужість на цю власницьку дію Роми.

Все ж я взяла себе в руки і підняла погляд на Діму. Той, не відриваючись від ноутбука, прошепотів «Він має рацію». Мабуть, такого плану провокація не є грубою. Чого вже там, з Ромою я танцювала, він проводжав мене додому, він міг запросто цьомнути мене в щоку при Дімі. Реакції нуль - обличчя наче маска. Той випадок, коли я не знаю, що за нею.

Тому без боязні створити Ромі проблеми я запросила його на завтрашні і післязавтрашні посиденькі, чому він несказанно зрадів. Але в моїй голові знов з’явився хробачок, що бубонів «ти впевнена, що це правильний шлях»? Не знаю. Принаймні, поки Рома приймав на себе частину уваги, я звикалась зі своїми почуттями і вчилася їх контролювати.