Глава 15

Діма

Білявка зарилась нігтями в моє волосся біля шиї, від чого мене неприємно пересмикнуло. Здавалося б, один і той самий дотик може бути шалено бажаним у виконанні близької людини і бридким, якщо тебе торкається хтось чужий. На щастя вона зрозуміла натяк, надувши при цьому губи, і повернула руки на плечі, але аж ніяк не могла вгамувати свою цікавість і лізла з розпитуваннями. Де я живу та вчуся, як мені подобається в селі, цікавилася навіть довгостроковими планами на майбутнє. Сконцентрований на парочці неподалік, я чесно намагався в міру своїй ввічливості та чемності вичавлювати із себе небагатомовні відповіді. Я прикидав, скільки хвилин може тримати ця пісня і припустив, що близько чотирьох, і це могли бути найдовші чотири хвилини в моєму житті, якщо б вона раптом не прослідкувала за моїм поглядом. Я грубо, безсовісно втрачаю хватку. Якесь стороннє дівчисько в змозі прочитати мої думки, то що казати про рідних? Але вона мене здивувала.

- Хвилюєшся за сестричку? – головою вказала на Уляну в обіймах високого, гарного (припускаю, що його цілком можна таким назвати) і трохи старшого від нас хлопця. – Це так мило.

Хотів було заперечити, а потім забив – яка різниця, в курсі дівча чи ні, хто ми одне одному.

- Начебто ні. Хіба є причини для хвилювання?

- В тихому болоті чорти водяться, знаєш?

Мене одразу почала дратувати ця розмова. Так, я не знав Рому досить добре, щоб бути в ньому впевненим на всі сто, але ж з цією Алісою-Аліною, чи як там її, я взагалі розмовляв вперше! От вже пліткарка. Як погано, що я вихований хлопець, і не кину «леді» посеред танцю.

- Це всі твої аргументи? – різко процідив я, звузивши очі.

- Та й знаючи його сестру… - продовжила білявка в спробах привернути мою увагу, і їй це вдалось, бо я подивився в її гарячково розплющені очі. 

- Ти з нею спілкуєшся?

- Н-ні.

Я всміхнувся і помотав головою.

- В спілкуванні вона зазвичай віддає перевагу хлопцям, - вставши навшпиньки, проговорила мені на вухо.

- Не розумію, це якийсь злочин? Чи в тебе самої не так?

- Я просто кажу, що яблучко від яблуньки зазвичай недалеко падає. Тобто… він теж не проти добре провести час з протилежною статтю.

Щось мені здавалося, що дівчина розважається, навмисне наговорює на Рому. Може він її відшив колись? Але особисто я ніколи не чув від нього історій про дівчат та пов’язані з ними перемоги. І, якщо вже бути відвертим, не бачив, щоб він цікавився кимось окрім Уляни. І от що йому за це, чорт візьми, – плюсик чи мінус?

- Я тобі бажаю, кицю, добре провести час з кимось окрім мене. А я, мабуть, піду до друзів, - як раз час моєї муки минув, і трек змінився.

- Дякую за танець, красунчику, - пролепетала білявка і раптом вп’ялася губами в мої, на щастя, стулені. Божевільна якась, я буквально відірвав її від себе. Сподіваюся, більше не побачимось.

Можна було здогадатися, що вона просто хотіла влаштувати для когось виставу. Але мені було не до того.

Я пробирався крізь танцюючих у тому напрямку, де останній раз бачив Уляну, і тут переді мною з’явилася Наталі.

- Привіт, пропажа. Ходімо, з Олексієм познайомлю, бо негарно на весілля до незнайомців приходити, навіть у селі! – все це вона прокричала мені на вухо, бо інакше не розчути, і схопила мене під лікоть.

З Лізою ми були знайомі, бо моя мама товаришувала з її батьками, а ще допомагала дівчині у місті, поки та вчилася у педагогічному інституті, ну а її нареченого я дійсно не знав.

- Як ти збираєшся це робити за такого гуркоту?! – щиро не розумів я.

- Та ми і на телепатичному рівні можемо спілкуватися з ними, за це не хвилюйся.

- Вони моє обличчя в темряві хоча б запам’ятають?

Наташа широко посміхнулася мені з таким виглядом, ніби я поставив найдурніше питання. Хм. Вона була такою різною і незбагненною. В один момент мов притягувала мене до себе, а потім відпускала. Інтригувала. Я спостерігав ніби зі сторони.

Ми зупинилися перед її подругою, рука Наталі з’їхала з мого ліктя до долоні. Відстань між нами збільшилась, а мені здалося, що вона скоротилася через цей дотик. Я нічим не видав свого сум’яття, хоча дівчина навіть провела великим пальцем по моїй руці. Ось знову це. Але поряд з Нет я дійсно тримався, як би вона не дивилася на мене порою. Все ж таки не вона була моїм персональним подразником спокою, котрий, як показала практика, вміє навіть доводити мене до сказу.

Почалися чергові «маніпуляції з вухами». Ліза посміхнулася мені і проговорила «Привіт, Дім». Що Наталі їй шепоче? «Це той засранець, про якого я тобі казала. Побачиш на весіллі, жени його звідти поганою мітлою». Певно, я пройшов фейсконтроль, бо через півхвилини був представлений нареченому. Через тиждень мене також чекали на святкуванні. Гарний принцип – чим більше народу, тим краще. Справді душевно і просто, жодних понтів.

Нарешті я виконав свої соціальні обов’язки і відшукав очима свою дівчинку. Вона танцювала з іншими дівчатами і рухалась так, що я якось передумав йти до неї негайно, бо вирішив помилуватися. До цього ж, Уля сьогодні була приголомшливо красива з двома пишними об’ємними косами, у вузьких блакитних джинсах та звичайній чорній майці на тонких бретелях, але присягаюся, вона ніколи ще не виглядала так спокусливо. Блискавична метаморфоза з нею трапилася – в село вона їхала ще дитиною. А я бездарно проґавив це таїнство перетворення гусені на метелика. Ну як гусені… Я відчув, як в мені починається стадія прийняття. Більше року я чекав на це, а подорослішала та розцвіла вона через іншого хлопця. Може пора вже визнати, що вона ніяка не моя? Але ті очі, коли я увійшов сюди… Треба терміново зазирнути в них знов.

Як у сповільненій зйомці я підкрався до неї ззаду і накрив її очі долонями. Нарешті запримітив, що вона до всього іншого на підборах, чого не угледів спочатку у темряві. Така висока, струнка, ґраційна. Дах зриває просто. А потім вона поклала свої холодні руки поверх моїх і повільно розвернулася.