Глава 13

Уляна

Ніч була безкінечною. Я крутилася з боку на бік у марних спробах заснути і прогнати завдяки тому відчуття гіркоти і провини, що дряпали мені душу. Ці безглузді звинувачення, що я вивалила на нього, були наслідком мого емоційного перенапруження. І останньою краплею, яка надломила мене, став паралізуючий страх навіть не через те, що він викриє мою раптову ніжність, а через те, що я проявила її таким ось чином. І замість того, щоб відкласти рішення проблеми (тобто вибачення і примирення) до ранку, як радять у казках, і скоріше опинитися в обіймах Морфея, я заплющувала очі і ковзала кінчиками пальців по власній щоці, уявляючи відчуття Діми тієї миті. Після цього переверталася на живіт, утикалася носом у подушку і заглушала у ній ричання, в яке виливалася моя злість на себе за свої незрозумілі дії.

Потім я задумувалась про те, як складно нам стало одне з одним, і можливо саме я була в тому винна, адже це я відчувала гнітючу тяжкість на душі в його присутності і бажала лише втекти якнайдалі.  Однак в мою пам’ять увірвався спогад, як в день його народження я казала про теплу енергію, яку він випромінював. Тепер же ця енергія стала агресивною і пекучою, якоюсь небезпечною. З того першого дня в селі. Чи тільки в мені відбувалися зміни?

Мене бентежило те, що насправді фізично ми не такі вже діти… В мене спереду з’явилося все, що мало з’явитися, ззаду все теж чудово округлилося, і я вже не дошка безформна. Світити своїми принадами перед Дімою я менш за все хотіла б… Та і Діма… Гарний, що в мене очі болять дивитися. Він же раніше таким не був? Чи був? Це тому я бігаю від нього? Тому не контролюю себе більше? Нервую в його присутності? А на відстані сумую до чортиків?

І далі хоровод питань – чому, навіщо, що робити?

По колу – майже до самого світанку.

Як же дивно іноді буває. Мені здавалося, я прикладаю гігантські зусилля у спробах розібратися у собі, у Дімі і наших стосунках, а насправді як жалюгідна боягузка борсалась на поверхні, оминаючи таємні куточки власного серця. Бо потрібна мені відповідь зароджувалася саме там, а я робила все, аби не припустити таку можливість, аби не дати собі чітку і конкретну відповідь. Цього не може бути, а значить… цього не може бути. Крапка.

І скільки часу потрібно, щоб моя думка змінилася на протилежну?

Зранку я виявила, що Діма поїхав на ринок із дідусем. Вибачення відкладалися.

- Вчора виспався, - мовила баба Оля, - тому прокинувся сьогодні ще й на світ не зайнялося. Допоміг діду в саду і напросився з ним на базар.

У бабусиному погляді прозирав смуток, але вона ніяк не коментувала те, що трапилося ввечері. Мені стало прикро, що він не охолов, не дав нам шансу якомога скоріше все налагодити.

Поки Лєра копирсалася на городі, а Вітка навколо неї поїдала помідорчики та перці просто з грядки, ми з бабусею займалися яблучним повидлом у літній кухні. Вона дала мені овочечистку, і я знімала шкірку з соковитих кисло-солодких яблук. Спочатку все йшло непогано, але у міру того як час наближався до обіду, мої руки почали труситись від хвилювання, стрічки шкірок ставали все коротшими, поки врешті решт ніж не пошкрябав мені основу великого пальця замість фрукта. «Так мені і треба!» - подумалось одразу.

- Так, досить! - вигукнула баба Оля. – Ще покалічитись тут не вистачало. Давно треба було тебе відпустити.

Бабуся швидко зробила всі маніпуляції і відправила мене відпочивати з перев’язаною долонею, бо рана виявилася хоча і не глибокою, але чималою, і кров довго не зупинялася.

Насправді до повернення дідуся з Дімою було приблизно півтори години. Я спробувала скоротати цей час за книгою, але це не спрацювало - не виходило вникнути в сенс жодного речення, бо постійно уявляла собі нашу розмову і всі варіанти, як вона могла би розвиватися, в тому числі не дуже приємні. Але відтягувати цей момент не входило в мої плани. Згодна, я тікала від Діми протягом цілого тижня, та тоді ми хоча б залишалися друзями, і я завжди могла прийти до нього, а тепер... Тепер в мене було відчуття, мов я позбулася якоїсь частини себе. Частини, без якої в’янеш, без якої гинеш.

Останні півгодини перед появою старенького дідова “пассата” я нервово вешталась по двору,  кусаючи нижню губу до крові. Коли машина порівнялася зі мною, я за мить налаштувалася на якусь витівку-сюрприз, бо в салоні помітила тільки водія, тобто діда Петра. Діма відтанув і вирішив пожартувати - це добре! Мої фантазії жили рівно до того моменту, поки дідусь не подивився на мене з жалем і співчуттям.

- Вибач, внуцю, я вмовляв його поводитись по-дорослому, але він мене не послухав.

Я навіть знати не хотіла, де він і коли обіцяв повернутися. Моя особиста душевна порожнеча досягла неосяжних розмірів. Дивно, та я ніколи б не подумала, що мій Діма вміє так ображатися і бути таким злопам’ятним. Мене придавило усвідомленням цього факту, всі м’язи враз обважніли, ноги відмовлялися тримати мене, і дідусю залишилося тільки спостерігати, як моя поникла фігурка зникає в домі. Я з трудом піднялася на мансарду, доплелася до свого ліжка і незважаючи на перші гарячі сльози, заснула міцним сном.

***

- Це ти за адресою, дорогенька, - Наташа посміхнулася очима і обійняла мене рукою за плечі. - Що, образив тебе той негідник?

Настав вечір, і я хотіла хоч трохи відволіктися, тому пішла до сусідів. Наталі з притаманною їй енергійністю потягнула мене в бік невеликого будиночка в їхньому дворі. Розмірами він чимось нагадував нашу літню кухню, але всередині я побачила звичайну жилу кімнату. Яскраво-червоні із золотим візерунком стіни, одна з них розкреслена геометрією поличок, заповнених частково потертими книжками, музичними дисками з минулого, усілякими статуетками, сувенірами та рамками з фото самої Нет, Роми та гарненької русоволосої дівчинки. Шафа-купе одразу біля входу із дзеркалом у всю площину. Рядом з єдиним вікном стояв журнальний столик, який був заставлений виключно свічками на кількох металічних тацях. А родзинкою було інше - замість дивана у кімнаті стояло досить велике ліжко, завалене подушками, і тому на ньому з комфортом могла би вмоститися невеличка компанія, зручно протягнувши ніжки. Наташа підпалила аромалампу, і я учула запах іланг-ілангу. Ми впали на подушки.