Глава 11

Діма

Дідусь обрав для гамаків дуже вдале місце – на височині збоку від хати, де, здається, ще споконвіку росли трикутником три груші. Я влігся на тому, з якого міг дивитися на захід сонця, що невблаганно наближався. Ймовірно, пташки виспівували дзвінко та голосно, і це глибше занурило б мене в дивовижну вечірню атмосферу, але натомість я натягнув навушники та увімкнув важкий рок, який своєю гучністю та драйвом відлунював у грудях і розганяв кров по моєму втомленому тілу. Я нещодавно повернувся з пробіжки, на яку витратив більше двох годин, бо постійно біг вперед і вперед, не бажаючи розвертатися в бік дому. У будинку та біля нього постійно хтось нишпорив, чи то по справах, чи то тиняючись без потреби, як, наприклад, мій двоюрідний братець Микитка або всюдисуща племінниця Вітка, а мені вкрай необхідно було побути самому. Ще під час пробіжки, коли музика почала надсилати вібрації по тілу, я просто віддався відчуттям і відкинув всі думки геть. Мій настрій покращився, і біг виявився насолодою, виснажуючи мене і разом з цим звільняючи від тяжкого вантажу на душі.

Опинившись знов у дворі, я швидко сполоснувся у літньому душі і, поки ніхто мене не помітив, зник в тіні груш. Уляна в цей час мала допомагати бабусі та Лєрі готувати вечерю, бо вона ще вдень встигла скласти собі розклад, в якому не знаходилося жодної вільної хвилинки.

Раптом пісня на секунду притихла, а потім телефон завібрував. Я вже було розмріявся, що одна особа таки загубила мене і почала хвилюватися, але помилився. Втім розчарування не послідкувало. Бо це Каролінка надіслала мені якусь фотографію, а я дико за нею скучив.

Відкривши наш чат, я побачив тендітну ручку, прикрашену гарненькою каблучкою з акуратним блискучим камінчиком. Я готовий був із задоволенням розділити з нею її радість.

Я:

«Вітаю тебе, сонечку! Щасливий за вас! 😻»

Я не сподівався на те, що листування продовжиться, і тому спеціально не ставив питань, «коли», «де» і «як саме». Але у Каро, мабуть, пальчики чухалися, щоб все розповісти.

Каро:

«Дякую, котику! Я упиваюся щастям вже четвертий день, і нарешті наречений відпустив мене побазікати!😄»

Я:

«Стоп, то ти ще не дружина, а він вже тримає тебе за сімома замками?😳»

«Підморгни, і я тебе врятую😉».

Каро:

«😄Добре, мені варто було правду написати, що це я ледве від нього відліпилася».

«Казковий тиждень!»

Я припустив, що Кароліна не проти розповісти мені подробиці своїх заручин, тому не без цікавості спитав, як вони пройшли. Подруга в аудіоповідомленні розказала в деталях романтичну і абсолютно звичайну історію, але для Каро це явно був найніжніший та найщемливіший спогад, тому я розплився в посмішці, слухаючи її. Це була милота і простота – гарне поєднання для подібного моменту.

Я аж вилаявся, бо теж хотів «мило і просто».

А тут і Кароліна не забарилася з питаннячком, як проходить мій тиждень. Але не зіпсовувати ж їй настрій, до того ж і я звик «страждати» на самоті, а ниє у жилетку нехай хтось інший.

Я:

«Все чудово, сонце! Відпочинок що треба».

Каро:

«Дімо, якщо в тебе є що розповісти, розповідай. Зараз я у твоєму повному розпорядженні. Як твої успіхи з протилежною статтю?»

Я:

«Ти правильно сказала – якщо є що розповісти, а в мене немає. Втім як і успіхів. Ми гуляємо у селі, і я придивляюся до якоїсь привабливої дівчини, а через годину бачу її з хлопцем. Тобто мені потрібен час, щоб розібратися, чи не буде в мене проблем через мої фейкові залицяння. Дякую тобі за турботу, але я ще зважу всі за та проти».

Каро:

«Ох, зрозуміло. Ну, тобі видніше. Я б теж не хотіла, щоб твоє гарненьке личко зіпсували».

«А чим ви зазвичай займаєтесь днями-вечорами?»

Я:

«Зазвичай тусимо з сусідами».

Каро:

«Детальніше».

Я:

«Є тут в нас по сусідству брат із сестрою, з якими ми гуляємо. На річку ходимо, на бадмінтон. Вчора були на пікніку, а завтра за планом відвідування дискотеки. Нічого особливого»

Каро:

«Ти мене до сказу доведеш!! 👿👿👿Чому з тебе все витягувати треба? Що за сестра і що за брат?»

Я:

«Якщо ти натякаєш на цю Наташу, то забудь про це. Це пташка не мого польоту, і буде дивно до неї підкочувати. Вона старша за нас і взагалі… Проте братик, здається, до вподоби Улянці. Знаєш, Каролін, чогось я вважав, що все буде набагато простіше. А зараз я реально заплутався, не розумію її. Вона на мене дивиться оленячим поглядом, якось перелякано, а тулиться ближче до Роми. Вчора на пікніку вони весь вечір мило базікали собі, поки я зі своєю гітарою Наталі розважав. Щось у них накльовується».

Каро:

«Все якось надто заплутано, але я скажу тобі одну річ: не робі поспішних висновків. Особливо щодо почуттів дівчини. Не віддавай йому її так просто».

Розмова з подругою змусила мене задуматись про те, що я намагався відкласти на потім, захищаючись від очевидної реальності і суворої правди.

Ідеї і пропозиції Кароліни були славними, але вона не врахувала один невідомий їй факт, а саме те, що Уляна з віртуозністю кішки у темряві ховалася від мене при світлі дня. Хтось постійно крутився поруч із нею. Наші теми для спілкування звелися до обговорювання погоди, температури води у річці, вдалих ударів у грі або смаку нової порції варіння. І це на короткому шляху від будинку сусідів.

Сам собі же я був до нудоти огидний, що вбиваюся за цією дівчиною, яка явно була до мене як до хлопця байдужа. І я зрозумів, що усамітнення почало приносити мені задоволення.