Глава 9

Діма

Що сказати, день був поганенький. Я, звісно, стримувався і зберігав спокій, але був переповнений гірким розчаруванням. Здавалося, всі навколо змовились проти мене, ставлячи безглузді умови та заборони. Радощів не додав і той факт, що до купи моя Уляна теж забарикадувалася у своїй новій кімнаті. На якусь мить мені здалося, що ми будемо з нею разом проти несправедливого світу, але і вона заховалася від мене. Я чекав внизу півгодини, а тоді пробрався до дідова сараю, де, пам’ятаю, ще з давніх часів висів турнік, боксерська груша у вигляді мішка з піском, а в куртку десь пилилися гантелі та гирі. Скучив за тренажеркою. Розім’явся трішки, підтягнувся. Знайшов старенькі подряпані боксерські рукавички та якийсь час вгамовував своє роздратування, щоб не переросло в роз’їдаючий гнів. Вдруковував злість та образу в цю саморобну ні в чому не винну грушу. Не моє улюблене заняття, але зараз дуже допомагало.

Через кілька хвилин я помітив її у дверному отворі, і тоді руйнівні емоції, що скручували і майже душили мене, перетворилися на чехарду інших – полегшення, радість, безмежну ніжність, від якої моє серце завжди починало мов роздуватися і придавлювати легені до ребер. Але дуже швидко і ці відчуття покинули мене. Я мов побачив себе збоку – невиліковно хворий нею. Вона поряд – я щасливий, а нема її зі мною (і фізично, і емоційно) – і я перетворююсь на тінь, на безцільний згусток енергії, який не знає, куди йому рухатись і що робити. Від цих неприємних відкриттів я навіть завис. Згадав, що її мама колись казала про залежність. Невже мала рацію, і це воно? Озирнувся навколо, шукаючи інший вихід, хоча прекрасно пам’ятав, що його немає. Помітивши мої метання, Уляна відштовхнулася від одвірка і з занепокоєним виразом на обличчі наблизилась до мене, а мені здалося, що до мене підбирається вогонь, так мене обпікала її близькість. Тут до мене дійшло, що, чия б ця ідея не була, вони вчинили правильно. Треба оберігати цю дівчинку від мене. Чи навпаки.

Може таки варто було обміркувати ситуацію, в який ми опинилися? Чому раптом вони це зробили? Чому я маю тепер думати про себе, як про злочинця, що може скривдити дівчину? Адже вони раптово усвідомили, що ми вже дорослі, але… не зовсім. Не зовсім, щоб, припустимо, контролювати себе. Так, виходить? І типу варто нам зберігати дистанцію. Безглуздя якесь. Навіть якщо вони розкусили мене, хто б міг подумати про мене так огидно? Тому годі, я не збирався картати себе і вмить скасував свої попередні висновки. Я погнав ці припущення подалі, хоча осад від них все одно забився у куточки та щілинки свідомості.

Злегка охолонувши, замість того, щоб втекти, я змусив себе посміхнутися, почухати її по голові, як робив мій тато, і зухвало промовити:

- Я в душ, мала. Зачекай хвилинку, - і впевненою ходою, скидаючи рукавички в кут сараю, вийшов на подвір’я.

Хай буде так, думав я, поки прохолодна вода літнього душу змивала з мене напруження та збудження. Доведеться жити по їхнім правилам. Які наслідки будуть – побачимо, розбиратимусь з проблемами поступово. Але ж у нашому рівнянні з’явилася нова змінна – Рома. Я не знав напевно, чи вплине його присутність на наші з Улею стосунки. Я, звісно, по можливості уникав би спілкування з ним та його сестрою, та невдовзі після обіду Улянка потягнула мене до них, оскільки, бачте, пообіцяла йому прийти.

Насправді товаришувати з Ромою було весело. Він був для мене свого роду втіленням чоловічої дружби, так, для різноманітності. На два роки старший, він «вчив» мене курити, бо я до нього причепився з цим ідіотським проханням. А Улянка дізналася і лаяла нас на всі заставки. Але і доброму теж вчив – керувати мотоциклом, наприклад.

Я знав, що Рома легкий в спілкуванні, простий, щедрий, готовий допомогти. Тільки тепер внутрішня боротьба висмоктувала з мене всі соки, і я зовсім не мав енергії на пусті балачки, наприклад, з його сестрою. Все моє єство прагнуло ухилитися від нав’язаного мені спілкування, але я не горів бажанням відпускати Уляну одну та втрачати свої шанси, коли на горизонті замаячив інший хлопець. Уляна явно не залишала його байдужим. Кожного літа вони обов’язково знаходили час, щоб погуляти удвох.

З геть холодною, безпристрасною міною я ступив за сусідську хвіртку і натрапив на зацікавлений, уважний погляд великих зелених очей. Їхня володарка дивилася весело та була явно задоволена побаченим. Мабуть, очікувала на вихованців дитячого садка, а тут хлопець під метр дев’яносто і дівчина метр сімдесят п’ять. Сусідка була одягнена у коротенькі шорти, топ та легку сорочку, зав’язану під видатними грудьми. Вона швиденько зіскочила зі столу, на якому сиділа у розслабленій позі людини, в якої все медово-чудово.

- Салют! – я умить відчув її непідробний інтерес до нас.

- Привіт! Я – Уляна, а це – Діма, - моя ввічлива подруга вирішила почати зі знайомства, бо Наташа до цього ніколи ані слова не промовила в наш бік.

Наташа зразу замахала руками:

- Я знаю, знаю. Маю вибачитись перед вами, що постійно морозилася, - і щоб підкреслити, що її слова не пустушка, промовила, - Вибачте, будь ласка. Сподіваюся, це все в минулому?

Вона  посміхалася дружелюбно, заразливо, але в очах все одно була крапля очікування – як ми відреагуємо. Кілька секунд я розглядав її і про себе відзначив, що Наташа з тих дівчат, яких вважають не просто привабливими, а спокусливими. Навіть її личко формою нагадувало серце, розріз очей був виразний, манливий, брови зі зламом. Акуратний носик, пухкі губи. І образ завершувало шоколадного кольору волосся, яке закручувалося дрібним бісом. Вона була схожа на акторку чи модель з такою яскравою зовнішністю.

Скоріш за все, очікувала Наташа саме на позитивну відповідь, бо не звикла чути щось інше.

Я не встиг подумати над своїми словами, як Уляна спитала її:

- І чому ми раптом тобі знадобилися?

Наташа голосно розсміялася.

- Моє бажання вже здійснюється - ви круті. Сподіваюся, ви не образитеся, але правда в тому, що мені тут дуже і дуже нудно. Подруга по горло у справах, а всі інші вже так набридли, що очі б не бачили, - говорячи це, вона продовжувала посміхатися, що надто різкі слова сприймалися за жарт. Але чи справді то був жарт? – А тут нові люди. Можемо весело провести час, тим паче, як я бачу, ви далеко не промах!