Глава 5

Уляна

Ми заздалегідь вибрали собі містечко, де збиралися зіграти свою годинну програму, - на Університетській площі, якраз де починався Садовий бульвар, біля магазину квітів, бо там було гарно і не дуже тісно, а поряд розташувалися чудові лавочки з кованими підлокітниками. Усі приятелі-музиканти були в курсі нашого виступу, продавщиці у квітковому теж, як і всі наші однокласники і добрі знайомі. Один тільки Діма не знав, що всім відомо. Оскільки ми не збиралися робити галас на всю округу, тільки акустична гітара, тамбурин та маракаси, то він не вважав за потрібне комусь розповідати. Проте я повідомила всім, кому могла.

Ми обидва добряче попрацювали заради спільної мети. Цей рік виявився важким через те, що ми готувалися до іспитів у школі, постійно практикувалися у програмуванні, друг регулярно ходив у зал, а тут ще музика та спів. Діма хронічно не висипався. Вдень він зазвичай брав свою гітару і мінімум годину вправлявся, а сусід знизу допомагав йому покращувати вміння. Це був блискучий у минулому музикант-самоучка, якого постійно чекало велике майбутнє, але так і не дочекалося. Цей чоловік мав надзвичайний голос, що просто лився і лився так невимушено і вільно – справжня насолода для вух. Він ділився з Дімою власними секретами гри на улюбленому інструменті, а мені показав, як доповнити звучання перкусією. Діма був здібний до музики, а його наполегливість та щоденна робота принесли свої плоди. Тепер він навіть вигадував власні мелодії, перебирав струни, занурившись у свої мрії. На мою думку, в нього чудово виходило. Мій талановитий хлопчик. Бог точно поцілував його при народженні.

Я теж даремно час не втрачала. Мені казали, що в мене приємний голос, але я не мала ілюзій стосовно своїх можливостей. Мені не давалися дуже високі ноти, але сусід, Михайло Борисович, казав, що моя перевага у виконанні низьких, що вони виходять доволі соковито, з легким оксамитовим тоном. Я і не здогадувалася про це, поки не почала активно займатися співом. Завдяки інтернет-ресурсам я вчилася, наприклад, як правильно дихати під час співу та як розспіватися. А потім записалася на курс до викладачки вокалу, маминої пацієнтки.

Секрет успіху, як ми вважали, полягав у тому, щоб підібрати підходящі пісні. Тоді і мій голос, і Дімина гра звучатимуть вигідно, і ніхто навіть не здогадається, які ми новачки у цих ділах. Врешті решт, нам просто хотілося відірватися. Ніхто не збирався класти на бруківку відкритого гітарного чохла або бігати з капелюхом та збирати гроші. Тим паче ми не планували грати щось популярне, щоб догодити комусь, а вибрали композиції, які самі любили. Почали з Fleetwood Mac, а потім поповнили список піснями The Connells, The Beatles, The Cure та інших улюблених гуртів.

***

Вулиця о шостій вечора була затишною та в міру людною. Біля магазину квітів нас вже чекала ціла банда, і ще здалеку я розгледіла мініатюрну фігурку чорноволосої дівчини. Зазвичай для вуличного музикування Кароліна заплітала акуратну косу навколо голови та прикрашала зачіску квітами. А сьогодні її пряме довге волосся блищало у промінні вечірнього сонця, і я усвідомила, що бандуристка ще ніколи не була такою гарною. Хотіла б розізлитися на старшу подругу, та не могла. Як можна не закохатися в таку красуню?

Діма йшов поряд та роздивлявся навколо, і ніде не бачив знайомих музикантів на їх звичних місцях. Мабуть, тільки він хотів висловити свої спостереження, як теж побачив людей біля квіткової крамнички.

- Ого, оце так натовп, - тільки й зміг видавити хлопець, і в його голосі прозвучало здивування.

- Здається, ми не безнадійні, і в нас дійсно є ще друзі, - усміхнулася я.

- Слухай, Уль, - зупинив мене Діма, взявши за руку, - це нереально приємно, але не те, щоб мені ще хтось був насправді потрібний. То був жарт.

- Ходімо, - посміхнувшись, я потягнула його до людей.

Спочатку всі оточили Діму щільним колом, і у мене серце стискалося від його щасливого вигляду. Всі вітали його з днем народження, і з епіцентру цього дійства постійно лунали вибухи сміху. Хтось приніс деньнародженські плакати, хтось дарував приятелю символічні подаруночки. Я стояла поряд зі своїми батьками, мама обійняла мене збоку обома руками за талію та поцілувала в голову.

- Ти молодчина, доню.

- Ми ще навіть не почали, - засміялася я, але знала, що мама має на увазі: я задала настрій. Атмосфера навкруги і справді була святковою.

Ось і Каро підійшла до нього, мабуть, останньою. «Ну прямо десерт! А хіба вона може так притискатися до Діми, коли в неї досі є живий-здоровий хлопець? Он, в двох метрах від них!»

І я мовчки дивилася, як вони про щось шепочуться, мило одне одному всміхаючись. Чи я таки можу розлютитися на цю безсоромну брюнетку, яка залишила свого Петрика самого та щебече з Дімою про невідомо що?

Це ж треба! Схоже, в Діми справді є шанс, тільки от не можна морочити голову одразу двом парубкам. Фліртувати з моїм другом на очах у свого хлопця – приклад не дуже гарної поведінки. Нехай вже вибере одного. І взагалі бажано свого Петрика... Хоч я й казала Дімі інше. Що робити, якщо вона мене напружує. Не хочу, щоб Діму хтось ображав. Йому має дістатися, мабуть, янгол, щоб я її схвалила, бо мій друг гідний найкращого.

Я теж привіталася зі всіма друзями та знайомими, на льоту даруючи всім повітряні поцілунки, променисті усмішки та слова подяки за те, що прийшли. Нарешті помітила за їхніми спинами мініатюрну жіночку, яку я обожнювала майже так само, як власну матусю – тітку Таню, Дімину маму. Хоча та знов зникла з поля зору через мить, але поряд із нею був дядько Кирило, і цього високого, статурного чоловіка важко було загубити, як він не нахилявся. А навіщо він нахиляється? Що відбувається? І чому тітонька Таня пурхає біля нього зі всією своєю енергійністю?

Мама Діми озирнулася і жваво замахала руками, мов, йди сюди.

- Уляшо, крихітко, дай-но я тебе обійму! – емоційно проговорила вона, хоча та «крихітка» в моєму лиці була ледь не на голову вищою.