Пролог

Моя кафедра розташована на другому поверсі біля сходового майданчика. Я поспішаю, бо перерва скоро скінчиться. Мені необхідно порадитися з викладачем щодо завдання, яке слід виконати до завтра. Але я, незважаючи на те, що стою в іншому крилі того ж другого поверху, кидаю останній погляд на годинник, піднімаюсь таки сходами на третій і проходжу нескінченним коридором, роблячи півколо.

На мені надто вузька спідниця і туфлі на підборах, що заважають йти з потрібною швидкістю. Ще декілька місяців тому я, будучи школяркою, гоцала в широких штанях і відчувала, що мені море по коліно – купа енергії, мрій і планів, постійний рух. Тоді я була майже щасливою. Майже – тому що той, про кого я мріяла, хоч і був поряд, але мені не належав. Тепер я мрію про те, щоб ніколи більше з ним не перетинатися.

Я вивчила його розклад як свій власний. Зараз в нього пара у двісті чотирнадцятій аудиторії, і якщо б я вирішила зекономити час і йти напряму, то точно зіткнулась би з ним в коридорі. Досі мені чудово вдавалося уникати його. Певно, я б ще довго не підозрювала, що він знаходиться так близько, якби не мої подруги. Дехто з них окрім хлопців майже нічим у житті не цікавиться, так що одного разу «завдяки» їм я помітила його.

Пощастило, що зараз дівчата залишились попудрити носики в туалеті, і не спостерігають за моїми маневрами. Я не готова задовольняти їхню цікавість. Поки що. Боюся, рано чи пізно мої кмітливі одногрупниці второпають, що тут щось не чисто. Тільки й я не дурепа, і фантазії мені вистачає.

Славно було б, звичайно, не зустрічатися з ним в універі. Але більше за все мені хочеться пройти тим довбаним коридором і не замислюватися, є він там чи ні. Я хочу позбавитись тих ниточок, якими він досі керує мною, як маріонеткою. Не спеціально, ні. Він майстерно демонструє свою байдужість. Я сама дозволяю йому маніпулювати собою – прокладаю інші маршрути, іноді прогулюю спільні пари. Ну, добре. Один раз прогуляла. Що поробиш – моя подруга викликала меблярів, щоб замовити книжкову шафу, і я зобов’язана була при цьому бути присутньою. Знаю, знаю, що проявила тоді слабкість. Подруга і сама б впоралась. А я ганебно втекла з лекції з історії для всього потоку, зі справжнього мурашника. Там можна було чотири пари просидіти і не побачитися. Більше я цієї помилки не припущуся. Я сильна, я мушу. Я, чорт візьми, одного разу переріжу ці ниточки і звільнюся.

Дуже гарні думки завітали в мою голову на підході до кафедри, бо щойно я потягнула двері на себе, як мені назустріч вийшов він. Ми застигли, на мить потонувши в очах одне одного. Коротка мить, і мене ніби пронизало отруєними стрілами. В груди занило з такою силою, що не знаю, яким дивом я залишилася незворушною. Я перевела погляд за його спину, натякаючи, що йому слід звільнити шлях. Що він і зробив.

Я подумала, що наше зіткнення, яке спочатку повергло мене у ступор, насправді ідеальне з точки зору своєї несподіваності. Я б ніколи до цього не підготувалася. Тому вирішила - досить безглуздої біганини. Тепер я витримаю будь-який удар.

Привіт всім! Я дуже рада, що ви заглянули у цю книжечку. Вона написана з любов'ю і від самого серця. Сподіваюся, що вам сподобається! Приємного читання!